Історія журналу в публікаціях

ДМИТРО ТАБАЧНИК. БРАТ ЗА БРАТА

“Табачника на нари – тоді підемо на пари!” Це одне з найулюбленіших гасел студентських мітингів та пікетів. Учергове студенти прийшли до Міністерства освіти наприкінці грудня: їм, фактично першим жертвам Євромайдану, не виплачували стипендію. Тоді вони оголосили міністру освіти Табачнику ультиматум: або стипендія, або студенти оголошують мобілізацію.

Стипендію виплатили. Але ані студенти, ані освітяни не почали поважати свого міністра.

Прізвище Табачника протягом останніх років спливало в різних скандалах чи не частіше за прізвища його урядових колег. І світоглядних, і грошових.

Проте він був ветераном в уряді Миколи Азарова.

Вічний чиновник

Призначений у березні 2010-го Табачник “пережив” багатотисячні студентські мітинги, “АнтиТабачну” кампанію, звинувачення опонентів і навіть колег, був повторно призначений на посаду у лютому 2013-го після часткового “перезавантаження” кабміну, і продовжує керувати українською освітою.

“Ми не були дуже близько знайомі – так, “привіт-привіт”. Але пам’ятаю, що він завжди був зібраний, інтелігентний”, – згадує один з однокурсників міністра, який учився на історичному факультеті університету імені Шевченка.

Після завершення навчання Табачник досить скоро “заскочив” у чиновницький потяг – став депутатом Київської міської ради. Кар’єра молодого історика швидко пішла вгору: секретаріат Верховної Ради, урядова прес-служба, Держкомітет у справах преси, видавництв, поліграфії й книгорозповсюдження.

Урешті – виборчий штаб Леоніда Кучми, перемога останнього на президентських виборах 1994-го й посада керівника Адміністрації новообраного гаранта. Тоді з’явилося нове слово в українській політиці – ДІМОкратія. Таким чином політологи підкреслювали впливовість і амбіційність молодого Табачника.

Далі – обрання до ВР двічі підряд, згодом – віце-прем’єрство в двох урядах Віктора Януковича. У 2007-му Дмитро Володимирович вступає до Партії регіонів, де на той момент уже був його брат Михайло. Правильно зроблений вибір урешті приводить уже досвідченого апаратника на посаду міністра освіти.

“Я завжди цікавився сучасною політичною та військовою історією. Історичні біографії – це чудовий набір рольових, ігрових та політичних колізій. Вони вчать людину, яка проштудіювала досить велику кількість подібної літератури, шукати й знаходити вихід із заплутаних та нестандартних ситуацій”, – сказав Дмитро Табачник газеті “Бульвар” у вересні 2004 року, напередодні Помаранчевої революції, яка на деякий час усунула любителя політичних колізій із політичної арени.

 

 

Як живе міністр?

Інформація з урядового релізу про декларацію міністра Дмитра Табачника: “У приватній власності в міністра перебуває…житловий будинок площею 559 кв.м. та земельна ділянка в Київській області площею 6.960 кв.м”. Щоправда, у релізі забули уточнити, що будинок Табачника, за словами наших співрозмовників, знаходиться в елітному котеджному містечку в Конча-Заспі. За довжелезним залізним парканом і кабіною охоронця.

Побувавши біля ймовірного помешкання міністра, ми також дізналися, що в його розпорядженні також є власний шматок дніпровського берега.

“Тут міністр живе?” – питаємо у чоловіка в робочій одежі. Разом із групою так само вдягнених людей він замішує бетон поруч із високим парканом. Той мовчки киває головою. “А часто приїздить?” – “Буває”, – вибиваючи з пачки сигарету, відповідає робітник.

У міністра також є квартира в Києві. Телефонні довідники стверджують, що прописаний Табачник у самому серці старого Києва – на Ярославовому Валу, 28. Саме сюди 5 січня приїхали активісти Автомайдану пікетувати квартиру Табачника та помилилися з адресою – місцева мешканка сказала, що міністр тут не проживає.

Розгадку, чому протестувальники помилилися, можна знайти в податковій декларації міністра за 2012 рік. Згідно з нею, Дмитро Володимирович заробив 2.713.798 гривень. Левову частку із цього, 1.797.514 гривень міністр отримав за “відчуження нерухомого та рухомого майна”. Враховуючи, що в 2011-му він декларував квартиру площею в 298 квадратів, а наступного року – 125 квадратів, то очевидно, що продав міністр власну квартиру. Не виключено, що саме ту, на вулиці Ярославів Вал.

З інших цікавинок декларації міністра – 9.506.055 гривень у банках. При цьому пересувається Табачник, принаймні офіційно, досить демократичною Toyota Camry 2004 року випуску.

“Пам’ятаю одну з небагатьох зустрічей із Дмитром Володимировичем, – каже екс-заступник міністра освіти Павло Полянський. – У руках я тримав стареньку “Нокію”. Табачник, побачивши її, витягнув із кишені таку ж – стару й “потягану”, – розмова з Павлом у Facebook.

Не варто забувати, що все своє життя Дмитро Табачник присвятив служінню народу, тобто він завжди був державним чиновником.

Та, на щастя, він має близьку людину, якій, судячи з усього, довіряє й допомагає з бізнес-справами як уміє. Це брат міністра – Михайло Табачник.

Дорога до брата

Під час дослідження діяльності одного з “найживучіших” міністрів, серед сотень приватних фірм, які обслуговують Міністерство освіти, себто виконують замовлення чи виграють тендери, ми кілька разів наштовхнулися на адресу: Київ, вулиця Верхній Вал, 72. Поєднував ці фірми, які не мали б поєднуватися, і однаковий контактний телефон: 490-62-82.

За цією адресою розташований бізнес-центр групи компаній “ТІКО”, до якої має безпосередній стосунок брат Дмитра Табачника Михайло. Його стосунок до цієї групи компаній ми опишемо трохи згодом.

А зараз наведемо кілька історій із фірмами, прописаними на Верхньому Валу, 72 та які були помічені в махінаціях із Міносвіти часів Дмитра Табачника.

У 2010-му міністр освіти вирішив створити портал “Єдине освітнє інформаційне вікно України”, який мав би стати головним сайтом про освіту та науку в Україні. Ресурсом зайнялися одразу три структури – саме Міністерство освіти, ТОВ “Імперія-Інфо” та інформаційна агенція “СвітОсвіт”.

Судячи з усього, схема працювала так: задача МОН у цій справі полягала в наказах і легалізації, “Імперія-Інфо” керувала процесом, “СвітОсвіт” виконував роль редакції-наповнювача.

Дуже швидко портал запрацював на повну силу, видаючи щодня десятки новин про школи, університети й дитсадки. Аж доки не виявилося, що ректорам вишів надійшли деякі документи, а саме – контракти з ТОВ “Імперія-інфо”.

“Щоб твій університет з’явився на цьому сайті, треба віддати кілька тисяч гривень на рік. Якщо взяти загальну кількість університетів, то можна тільки уявити, які гроші за цим стоять”,розповідав тоді ректор одного з університетів.

За 7,5 тисяч гривень на квартал фірма пропонувала “інформаційно супроводжувати” вищий навчальний заклад на порталі-дітищі. Нічого страшного? Можливо. Якби не дзвінки й листи-пропозиції аналогічного характеру вже від Міністерства освіти.

Після публікації цієї історії портал закрили. МО заявило, що нічого спільного з вищеназваними фірмами не мало.

Спробуємо підрахувати, скільки заробили на схемі, поки вона працювала.

Отже, відповідно до контракту, який “Імперія-Інфо” надсилала до університетів, інфосупровід коштував 7.500 гривень за квартал, отже, 30.000 на рік. За даними Держстату, в Україні 823 вищі навчальні заклади 1-4 рівня акредитації.

Якщо заплатив кожен, то загальний заробіток – 24.690.000 гривень за рік. Виручку між собою ділили фірми “Імперія-Інфо” та “СвітОсвіт”.

Та дуже вже цікавою є історія “наповнювачів” порталу з редакції “СвітОсвіт”.

За даними Інформаційно-ресурсного центру, фірму створили в грудні 2010 року. Офіційне місцезнаходження? Так, Верхній Вал, 72. Номер для зв’язку – (044)490-62-82.

Що це означає? Що фірма, яка брала участь у добровільно-примусовому збиранні грошей з університетів для роботи сумнівного, хоча й нібито офіційного порталу, прописана там же, де й фірми, пов’язані із братом міністра.

“Це брехня, це чергова неправда”,пояснив нам ситуацію міністр. Він сказав, що в міністерства освіти дійсно не вистачає коштів для того, щоб створити потужний інформаційний ресурс. І додав: “Тому було прийняте рішення зробити там засновником державне підприємство й ще когось”.

“Інфоресурс”

І ще один суперпроект від міністерства. 2011-го року було засноване державне підприємство “Інфоресурс”. Перед ним чиновники поставили цілком конкретне завдання: створити базу даних з інформацією про вступників, студентів і випускників. Планувалося, що із часом за її допомогою можна буде отримувати інформацію про дипломи.

Базу створили. Назвали її Єдина державна електронна база з питань освіти, ЄДЕБО. В якийсь момент навіть критики міністра почали думати, що створюється дійсно корисний ресурс.

Та всі забули про правило “все за гроші”.

Тільки уявіть собі, що для того, щоб прізвище студента було внесено в державну базу, навчальний заклад має щоквартально платити “Інфоресурсу” таке собі “подушне”. Цього року у вишах і ПТУ навчається 2.593.400 осіб. І лише щоквартальна плата за перебування кожного студента в базі становить 1.633.842 гривні. Множимо на 4, маємо річний заробіток.

6.535.368 гривень виші цього року сплатять лише за рядочки зі своїми студентами. Нагадаємо, у державній базі!

Одним із ключових ідеологів створення ЄДЕБО, що стала основою існування “Інфоресурсу”, два роки тому став Михайло Шмельов – радник міністра освіти Дмитра Табачника. Семінари, зустрічі з освітянами й тренінги по всій країні – Шмельов був на більшості з них у якості експерта.

Разом із цим Михайло Шмельов є співзасновником і керівником київської ІТ-компанії “Дірекс-телеком”.

“Дірекс-телеком” і “ТІКО” – колишні клієнти юридичної компанії “IP&C Consult”. Свого часу там працював Олексій Янов. Зараз він працює на посаді першого заступника голови Державної служби інтелектуальної власності, яка до грудня-2013 знаходилася під крилом Міносвіти й наразі перепорядкована міністерству економіки.

Цікаво, що в 2004-му Янов, за нашою інформацією, був ще й директором ТОВ “Профіль”. Ця фірма вирізняється тим, що їй вдалося отримати дуже ласу й на той час ще напівкомунальну ділянку на Парковій дорозі, 16, під ресторан. Сьогодні ділянкою володіє … “ТІКО-констракшен”. Принаймні, оголошення про продаж землі можна знайти навіть на їхньому сайті.

– Можна поговорити з паном Яновим? – дзвонимо в приймальню заступника голови Держслужби ще за тиждень до Нового року.

– На жаль. До 21 січня він перебуватиме у відпустці, – сонним голосом відповідає секретар.

Ще одним засновником фірми “Дірекс-телеком” є британська компанія “БромліХолдінгзЛімітед”. Вона виступає співзасновником фірм, з якими напряму пов’язаний Михайло Табачник – “Інформаційно-технологічні системи” і “Технології та консалтинг”.

Якби “Інфоресурс” був приватною компанією – питань про фінансові інтереси в цьому випадку навіть не виникало б.

Проте компанія ця – державна. Відтак, зацікавленість наближеного до міністра бізнесу можна шукати в іншому.

ЄДЕБО – велетенська база з персональними даними абітурієнтів, студентів, випускників вишів. Віднедавна ще й і викладачів, і школярів. Ця інформація, потрапивши в “правильні” руки, може бути ціннішою мільйонів гривень.

Про свіжі оборудки Міністерства освіти та фірмами з Верхнього Валу читайте в другій частині розслідування “Дмитро Табачник. Брат за брата”.

*   *   *

Спецпроект “ЧЕСНО про УРЯД”. Реалізується учасниками руху ЧЕСНО: ГО Центр ЮЕЙ, Інститутом Масової Інформації та Інститутом Медіа Права в партнерстві з Агенцією журналістських розслідувань “Слідство.Інфо” та бюро журналістських розслідувань “Свідомо”.

Максим Опанасенко,
“Свідомо”, спеціально для УП

Дмитро Табачник. Брат за брата. Частина 2

Помилок немає, гроші є

Отже, на початку навчального року батьки, учителі й освітні експерти гуртом заявили про сотні граматичних і стилістичних помилок у книжках для першого й другого класу. Експертиза дійшла висновку, що ці підручники просто не придатні для навчання дітей.

Ішлося про книжки, видані ТОВ “Видавничий дім “Освіта”.

Наприклад, у підручнику “Математика” було використано “У шкільному театрі “Прем’єра” займалося 16 дівчаток” замість “У шкільному театрі “Прем’єра” грало 16 дівчаток”. Діти з хорошим знанням української мови та розвиненою фантазією цілком можуть уявити палаючих дівчаток та відмовитись розв’язувати завдання.

Міністр Табачник взявся рятувати ситуацію: “По-перше, цих помилок немає, тому що це відверта неправда. По-друге, так би мовити, принесіть мені цей підручник (…), покажіть мені помилки”.

Та, зрештою, позиції довелося здати: визнали, що помилки є, і пообіцяли встановити жорсткіші правила для відбору підручників. Головний редактор ТОВ “Видавничий дім “Освіта” Олег Костенко, рятуючись від розлючених батьків, на брифінгу в Міносвіти наприкінці жовтня пообіцяв надрукувати додатки, якими можна буде заклеїти частини книг із помилками.

“Помилки в книжках є. Ми оприлюднили ці помилки на сайті видавництва. Протягом місяця будуть розіслані по школах вклейки в підручники, у яких будуть указані помилки”, заявив тоді Костенко.

Публічного розслідування ганебної справи з підручниками міністерство не проводило. Інформації про покараних за це чиновників також немає.

Щоб зрозуміти, чому, подивимося, хто отримує державні гроші на друк підручників, які потім так захищає міністр Табачник.

Більшу половину зі 117 мільйонів гривень, що їх виділено на друк новеньких книжок для 5-класників у 2013 році, отримали дві фірми. 20,7 мільйонів гривень – ТОВ “Видавничий дім “Освіта”, 38,2 мільйонів гривень – ТОВ “Видавництво “Генеза”.

Показово, що колишньому лідеру видавничої справи державному видавництву “Освіта” дістався друк лише одного підручника й трохи більше одного мільйона гривень на це. Тобто в 20 разів менше, ніж приватній тезці. І в 30 разів менше, ніж також приватній “Генезі”.

Підручники, які зовсім не застраховані від помилок, коштують державному бюджету недешево. У 2012-му МОН купувало підручник “Іспанська мова для загальноосвітніх навчальних закладів. 2 клас” за 499,95 гривень за один екземпляр. У 2013-му, схожий, для 5 класу – за 366 гривень. Обидва друкувала ТОВ”Видавництво “Генеза”.

Нагадаємо, ідеться про приватні фірми.

ТОВ “Видавничий дім “Освіта” керує Тамара Ткаченко. Цікаво, що до цього вона була генеральним директором того самого Державного спеціалізованого видавництва “Освіта”. Воно підпорядковується Міносвіти. Ткаченко входила до різних груп і комісій Міносвіти – від журі на звання “Вчитель року” до обрання найкращих авторів підручників для шкіл. Палко підтримувала Дмитра Табачника. З посади пішла навесні 2011-го й одразу стала директором приватного тезки.

ТОВ “Видавництво “Генеза” відрізняється від інших видавництв тим, що його головним редактором був Олександр Удод – до того, як очолив Інститут інноваційних технологій.

Саме цей Інститут від імені держави замовляє підручники, надає гриф “Схвалено Міністерством освіти” та проводить тендери на друк за гроші платників податків. А ще – підпорядковується Міністерству освіти й науки. А отже, міністру освіти Дмитру Табачнику.

Тепер зрозуміло, чому Табачник не бачить помилок приватних фірм та покриває ганебні помилки. Бо він має справу з колишніми підлеглими, які за його керівництва міністерством перетворилися на успішних бізнесменів-мільйонерів та отримують держзамовлення.

Фантазійні колготки

Видавничою галуззю керує Державна акціонерна компанія “Укрвидавполіграфія”, що розташована на вул. Довженка, 3, біля метро “Шулявська”.

Варто зазначити, що території видавництв і поліграфій зазвичай величезні й із правильним розташуванням з точки зору логістики – щоб вантажівкам було зручно розвозити щойно надруковані книжки.

“Ходять постійно, носять щось. Фірми, фірми, фірми”, – розговорившись каже нам один з охоронців будівлі. Перейшовши на шепіт, додає: “Бандити, одним словом, гроші туди-сюди…”

На прохідній “Укрвидавполіграфії” очі губляться від назв фірм, фірмищ і фірмочок. Бачимо десятки поштових скриньок із назвами компаній, які орендують державні квадратні метри.

От, наприклад, фірма “Італ-фешн”, яка, як видно з її презентації, постачає “модные фантазийные колготки и оригинальные купальне костюмы”, що, погодьтеся, досить далеко від книговидавництва. Та деякі фірми, які квартируються в державних будівлях, як ми побачимо пізніше,також є фігурантами корупційних історій, пов’язаних із МОН.

За час перебування Дмитра Табачника на посаді міністра, його відомство уклало майже 3000 договорів оренди, віддаючи ввірені їй приміщення по всій країні, повідомив на наш запит Фонд державного майна. Однак, скільки грошей отримує міністерство, здаючи в оренду приміщення, нам повідомити відмовляються.

Попри це, деякі регіональні відділення ФДМУ надали нам інформацію щодо зданих в оренду приміщень. На жаль, інформацію по приміщеннях у Києві нам не надали.

Продовжуємо досліджувати, де поділися державні видавництва.

На столичній вулиці Радищева мають знаходитися “Укркнига”, “Укрполіграфпостач” і центральний склад “Поліграфкниги”.

Будівлю на Радищева, 12/16, де має бути розташована “Укркнига”, зараз боронить самотній охоронець. Каже, підприємство з’їхало ще два роки тому. “Точно не скажу, але давно. Десь може півтора, або навіть скоріше два роки. Скоренько так зібралися. А чого? Мені не доповідають”, – каже він.

Натомість, на фасаді велетенського будинку висить оголошення про здачу його в оренду. Чоловік на ім’я Олег пропонує орендувати як окремі кімнати, так і цілі частини будинку-гіганта. Про ціну обіцяє домовитися при зустрічі, по телефону розмовляє неохоче. Скільки котує оренда цього приміщення, ми дізналися з минулорічного оголошення на сайті нерухомості: 40.000 гривень на місяць за 1.000 квадратних метрів.

Компанія “Укрполіграфпостач” на вулиці Радищева, 4, ще існує. Її керівник Ігор Челомбітько чути нічого не хоче про продаж будівель, заперечуючи навіть таку можливість. Розмовляти не погоджується, просить вийти з його кабінету.

Склад “Поліграфкниги” – у сусідній будівлі. Темний і “зношений” ангар також прикрашає банер про оренду. За зазначеними телефонами ми не змогли додзвонитися протягом кількох днів.

Міністерство на наш запит щодо приміщень, які ми побачили на власні очі, відповіло, що втручатися в справи, хоча й підконтрольної, але самостійної “Укрвидавполіграфії”, яка має статус держпідприємства, – не збирається.

“Ми не можемо втручатися в господарські справи державного підприємства”, – каже Максим Павлюк, начальник відділу організації роботи з державними підприємствами департаменту управління справами Міністерства освіти й науки. В “Укрвидавполіграфії” відповідати на наші питання відмовились.

Тепер стає зрозуміло, чому державні видавництва не друкують підручники – бо в друкарнях продають колготки й підшипники. Та не лише.

Знову Верхній Вал, 72

За адресою вулиця Довженка, 3, за якою розташована “Укрвидавполіграфія” та з якої ми починали пошуки видавництв, розквартировано багато цікавих для нашого розслідування фірм. Зокрема, тут знаходиться вже відоме нам ТОВ “Видавничий дім “Освіта”, яке так покривав у скандалі з підручниками Дмитро Табачник.

Тут же, на Довженка, 3 у корпусі “А” прописані фірми “Ріотрейд” і “САН11”.

Саме вони разом із ТОВ “БК “Артбуд”, згідно з оголошенням на сайті Фонду держмайна від 13 червні 2013 року, отримують право купити два шикарних приміщення, які належать Міністерству освіти. Одне – у самому центрі Подолу на вулиці Сагайдачного, 37. Друге – на бульварі Шевченка, 27-А.

Два роки тому, за рішенням Табачника, нібито для ремонту зі старовинної будівлі на Подолі переселяють Інститут інноваційних технологій і змісту освіти в напівзруйноване приміщення на вулиці Урицького. Тоді ж співробітників зазначеного інституту виселили й із будівлі на бульварі Шевченка.

“Нас просто заселили в сарай. Це жах – кілька днів своїми руками намагалися хоч якось поприбирати. Кажуть, що на Сагайдачного ремонт мають зробити. Не знаю, я чула щось про оренду, але сподіваюся, що Інститут повернеться назад”, – ще тоді розповідала нам одна зі співробітниць ІІТЗО.

Усі три фірми, які раптом отримали право на купівлю дуже привабливих будівель МОН, – “Артбуд”, “Ріотрейд” і “САН11” – лише зареєстровані поруч із “Укрвидавполіграфією”.

Фактична адреса, згідно із базою даних Державного комітету телебачення і радіомовлення, у них одна й та сама –вулиця Верхній Вал, 72. І телефон однаковий: (044)490-62-81.

Що це за фірми?

Як ми вже знаємо з першої частини розслідування, за цією адресою знаходиться бізнес-центр компанії “ТІКО-констракшен.

Разом із групою компаній “ТІКО”, у котру входить компанія “ТІКО-констракшен”, має цілий ряд фірм-співзасновниць.

Зокрема, це ТОВ (раніше – ЗАТ) “Інформаційно-технологічні системи” і ТОВ (раніше – ЗАТ) “Технології й консалтинг”.

Керівником першої раніше був Табачник Михайло Володимирович – брат міністра.

Він же значиться засновником другої фірми.

Офіційно керівником “ТІКО-констракшен” зареєстрований Черненко Ігор Ігорович. Ця ж сама людина разом із Михайлом Табачником є співзасновником ТОВ “Лани Драбівщини”, що займається агробізнесом.

Восени під час відкриття українсько-російської гімназії на Лівому березі ми спитали міністра про ці фірми.

– Фонд Держмайна виставив на продаж будівлі Міністерства освіти й науки. Купити їх отримали шанс три фірми, зареєстровані за адресою фірми вашого брата. Поясність це, будь-ласка…

– А чого Ви мене питаєте про це? Питайте у Фонду держмайна! – відрізав Дмитро Табачник і втік.

На наші прохання зустрітися на інтерв’ю з міністром протягом місяця ми чули від прес-служби, що він має дуже напружений робочий графік.

Дмитро Табачник не насмілився вийти навіть до студентів, які прийшли до нього перед Новим роком вимагати виплати стипендій. Замість себе він відправив на вулицю заступника Євгена Суліму.

Про сміливість міністра освіти відповісти на питання про оборудки та родинні зв’язки залишається тільки мріяти.

*   *   *

Спецпроект “ЧЕСНО про УРЯД”. Реалізується учасниками руху ЧЕСНО: ГО Центр ЮЕЙ, Інститутом Масової Інформації та Інститутом Медіа Права в партнерстві з Агенцією журналістських розслідувань “Слідство.Інфо” та бюро журналістських розслідувань “Свідомо”.

 

Максим Опанасенко,
“Свідомо”, спеціально для УП