Рослини дендропарку

Перед прийомом фітопрепаратів обов’язкова
консультація з фітотерапевтами і лікарями.

Шипшина яблунева

Для медичних потреб використовують плоди шипшини, які збирають у стадії повної стиглості. Плоди шипшини містять аскорбінову кислоту, каротин, вітаміни В1, В2, РР, К, пантотенову кислоту, флавоноїди (гіперозид, астрагалін, кверцитрин, кемпферол і ін.), фенолокислоти, пектинові речовини, цукри, органічні кислоти (0,9-3,7%), солі заліза, марганцю, фосфору, магнію, кальцію.


Плоди шипшини виявляють протицинготну, антисклеротичну і протизапальну дію, активізують ферментні системи і окислювально-відновлювальні процеси в організмі, сприятливо впливають на вуглеводний обмін, посилюють синтез гормонів і регенерацію тканин, стимулюють опірність організму до несприятливих факторів зовнішнього середовища, посилюють секрецію жовчі, підвищують діурез.

Плоди шипшини використовують для профілактики і лікування гіпо і авітамінозів С і Р, при гострих і хронічних інфекціях, атеросклерозі, нефритах, гострих і хронічних захворюваннях печінки, кишечнику, виразковій хворобі, геморагічних діатезах, гемофілії, кровотечах (легеневих, маткових), передозуванні антикоагулянтів, гіпертиреозі і недостатності надниркових залоз, травматичному шоку.

Добрий терапевтичний ефект одержують при пневмонії, бронхопневмонії, бронхоектазах, у випадку бронхіальної астми, лікуванні захворювань очей (геморагічний ретиніт, хоріоідит, крововилив у скловидне тіло). Як жовчогінний засіб шипшину використовують для лікування хронічного гепатиту, холециститу, холангіту. Плоди шипшини входять до складу вітамінних чаїв. Сироп із водного згущеного екстракту плодів шипшини — холосас призначають при холециститі і гепатиті.

Із насіння шипшини виготовляють олію (Oleum Rosae), яку використовують як зовнішній засіб для гоєння ран, в стоматологічній практиці (гінгівіти, стоматити), при тріщинах сосків, пролежнях, трофічних виразках гомілки, дерматозах, а у вигляді мікро клізм — при неспецифічному виразковому коліті.


Туя

Це вічнозелене однодомне дерево. Батьківщина туї західної — Північна Америка. Майже по всій території України її культивують як декоративну рослину.Для виготовлення ліків використовують молоді охвоєні пагони (Turiones Thujae occidentalis) туї. Заготовляють їх у квітні — травні і використовують свіжими або сушать.

Пагони туї містять ефірну олію, аромадендрин, токсифолін, пініпікрин, пілен, пінін, дубильні речовини і смолу. У складі ефірної олії є туйон, пінен, каріофілен, відрен, цедрол та інші речовини. Останнім часом у науковій медицині тую західну не використовують. Раніше настойку свіжих пагонів туї використовували для приготування комплексних препаратів акофіту і мерифіту. Акофіт застосовували при гострих радикулітах, радикуло-ішалгіях і фунікуло-невритах, що виникають на ґрунті гострих інфекцій, при люмбаго, плекситах і нейроміотозах. Мерифіт використовували при лікуванні хронічних тонзилітів і хронічних фарингітів.

У гомеопатії препарати із свіжих пагонів туї вживають при хронічному запаленні волосяних мішечків (сикоз), від бородавок, як протиревматичний засіб і в оториноларингології.

У народній медицині тую західну використовують як діуретичний, жовчогінний, відхаркувальний, потогінний, кровоспинний, антисептичний і такий, що викликає гіперемію, засіб. Усередину настій пагінців приймають при кровохарканні, кишкових і маткових кровотечах, бронхіальній астмі, при хворобах сечового міхура, нирок і печінки, при нирковокам’яній та жовчнокам’яній хворобах, при подагрі, ревматизмі, водянці, простатиті й аденомі простати, гонореї, сифілісі й аскаридозі.


Вагітним жінкам препарати туї протипоказані (діють абортивно).️


При зовнішньому застосуванні позитивний терапевтичний ефект спостерігається при лікуванні запалення волосяних мішечків шкіри (обмивання настоєм), червоного вовчака і ознобишів (змащування настойкою), при виведенні бородавок (посипання порошком, змащування свіжим соком або настойкою).

Липові дерева

Квіти липи містять велику кількість ефірної олії, яка поширюється по повітрю і заспокійливим чином впливає на нервову систему.
Найбільш повно розкриваються цілющі властивості липи в чаях, настоях і відварах з квіток. Відвари липового цвіту діють як знеболюючий, тонізуючий, стимулюючий роботу серця і кровоносної системи, протизапальний і потогінний засіб. Липовий чай також знижує в’язкість крові, виводить токсини з печінки, активізує роботу жовчного міхура, шлунка, сечового міхура, нирок і кишечника. Дуже корисна липа і для зовнішнього застосування: примочками з липовим настоєм лікують шкірні виразки, опіки, геморой, знімають болі в суглобах. Екстракт липи використовують в традиційній медицині для виготовлення ліків від харчових отруєнь. Настої квіток і кори липи, що мають відхаркувальну дію, використовуються при затяжному бронхіті, ангіні, хронічному кашлі. Крім цього, цей чудодійний засіб здатний полегшити стан людини при ракових захворюваннях.
Доведено, що дуже корисна липа для жінок. Завдяки високому вмісту в липовому чаї «фітоестрогенів», близьких за складом до жіночих статевих гормонів, він нормалізує менструальний цикл і полегшує нездужання при хворобливих місячних. Настій з квітів липи має омолоджуючу дію на шкіру, робить її бархатистою і пружною, тому косметологи радять щодня використовувати його в якості тоніка для обличчя.
Проте, є протипоказання: Через сечогінні і потогінні властивості липового чаю, великий тиск відчуває серцева діяльність, тому його не можна пити щодня.

Курильський чай

Зараз курильський чай можна купити в спеціалізованих магазинах і варто його мати всім розумним людям на своїх дачних ділянках, як потужного в лікуванні помічника в період епідемій. Обов’язково всім хворим перечитати протипоказання перед прийманням курильського чаю, прислуховуватися до сприйняття своїм організмом будь-якого лікарського засобу чи то фармацевтичні препарати, чи то народні традиційні, перевірені століттями, засоби народної медицини, зокрема траволікування. Будь-яке траволікування починати з консультацій з фітотерапевтами та досвідченими лікарями. В прийомі користуватися методом від меншого до більшого, починаючи з мікродоз.

Курильський чай подарував Дендропарку “Перемога” у вигляді маленьких кущиків старший науковий співробітник Центрального ботанічного саду академії наук України Кисілевський Іван Романович (на жаль, нині покійний). Рослини були привезені ним із о. Сахалін (Росія) під час спеціального відрядження за рідкісними цілющими рослинами 40 років тому. З цих кушиків була сформована алея. Вони розрослися до діаметру 1,5-2 м. Але більшість з них загинула під час масштабної пожежі на 37 році існування дендропарку. Через рік після пожежі з’явилась коренева поросль. Від кореневої порослі сформувалися кілька життєздатних квітучих рослин. Вони активно відвідуються бджолами, формують стійкий приємний запах. Це підтверджує великі можливості акліматизації цієї цінної лікарської, медоносної і декоративної рослини.

За смаком курильський чай нагадує чорний чай. Він так само, як і чорний, містить таніни, катехіни і флавоноли.

Курильський чай корисний:
– Гіпертонікам, так як знижує кров’яний тиск
– При отруєннях отрутами
– При забрудненні питної води
– Жінкам при лікуванні запалення в статевих органах (кольпіт, ерозія на шийці матки), а також зупиняє кровотечі (маткові, рясні місячні)
– При інфекціях в сечовому міхурі, шлунку та кишечнику
– При запорах і порушеному обміні речовин
– При цукровому діабеті
– Під час дисбактеріозу
– При депресіях та інших нервових розладах
– Дітям при нетриманні сечі вночі
– При ангіні
– При стоматиті
– Для промивання ран, шкірних запалень, очей при кон’юнктивіті.

Лікувальні властивості і протипоказання
Лікувальним вважається вся рослина: квіточки, листя і коріння. Для лікування збирають молоді гілки з рослини в кінці літа.Крім мікроелементів курильський чай багатий сапонінами, ефірними маслами, смолами і фенольними кислотами.Багата вітаміном C, якого набагато більше (в 5 разів), ніж у звичайних лимонах.Є в курильському чаї рідкісні елементи – каротиноїди, які зустрічаються тільки в моркві і абрикосах. А вони не дають розвиватися в організмі таким шкідливим клітинам, як ракові.

Чай допомагає при таких захворюваннях:
Бореться із запаленням різного типу
Проти алергії
Зупиняє кровотечі
Бореться з шкідливими бактеріями
Бореться з вірусами
Має жовчо- та сечогінні властивості
Стимулює імунітет
Має знеболюючі та заспокійливі властивості.

Курильський чай можна пити, але з обережністю, і суворо дотримуватися рецепту. Дітям чай давати з обережністю, суворо дотримуватися норми, так як можна нашкодити роботі нирок. Застосовувати тільки за рекомендацією лікаря, якщо є хронічні захворювання (нирок, печінки). Більш тривалий заварювання чаю при артритах, інших захворюваннях суглобів і сечокам’яної хвороби. Людям без хронічних захворювань дотримуватися рецептури, оскільки курильський чай дає навантаження на нирки. За рекомендацією лікаря вагітним жінкам, і жінкам, що годують груддю.

Протипоказано: Людям, у яких є непереносимість до курильського чаю (після випитого чаю спостерігається підвищення температури, нудота, блювота, сильний пронос). Людям з гіпотензією (артеріальний тиск знижений). Вагітним жінкам і годуючим груддю курильський чай пити протипоказано, так як можуть виявитися побічні ефекти.

Пари́ло звича́йне або репешок

Збирають усі надземні частини рослини — під час цвітіння, відкидаючи засохлі нижні листки; насіння — восени. Застосовують при поганому травленні й ослабленні дії кишок; при застійних явищах у печінці та жовчному міхурі, при жовчних каменях; болях у сечовому міхурі й малому виділенні сечі, при мимовільному сечовипусканні, особливо нічному; як відхаркувальний засіб при сухому кашлі (бронхіті); при запаленнях слизової оболонки рота (ангіни, стоматити); ревматизмі, люмбаго; також при геморої. Готують у вигляді чаю. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку подрібненого парила, варять 2—3 хвилини, настоюють 10 хвилин. П’ють 1 – 2 склянки на день, ковтками.

Калина

За корисністю калина не поступається шипшині, обліписі і чорній смородині. Вітаміну С у ній більше, ніж в лимонах майже в півтора рази, а солей заліза – в п’ять.
Лікувальні властивості калини складають вітаміни, які містяться у ній (А, С, Р, К, Е), мікроелементи та інші корисні речовини: пектини, фітонциди, амінокислоти.Мінерали: йод, магній, фосфор, залізо, калій, кальцій. Завдяки цьому, рослина має антибактеріальну та сечогінну дію. Вона застосовується як протигарячковий, відхаркувальний, заспокійливий засіб.
Ягоди зберігають свої корисні якості і в сушеному вигляді. З них готують киселі, компоти, соки, додають в морс. Завдяки пектинам, можна отримати чудовий мармелад. При цьому лікувальні властивості зберігаються.
Список хвороб і нездужань, при яких рекомендується вживання цієї рослини:
• cерцево-судинних;
• шлунково-кишкового тракту;
• нервової, дихальної та репродуктивної систем;
• шкірних захворюваннях.
Застосовують її при алергічних реакціях і для профілактики атеросклерозу, при гінекологічних проблемах і для зняття набряку.
Калина використовується при тиску, гарячкових станах, рекомендована при хворобах печінки.

Левзея софлоровидна “Парасолька”

Левзея занесена в Червону книгу як зникаючий вид. У народній медицині використовується трава левзеї, а також кореневища. Хімічний склад рослини вивчений недостатньо, проте відомо, що в кореневищах з корінням міститься інулін, миш’як, алкалоїди, дубильні речовини, вітамін С, каротин і щавлевокислий кальцій.Відвар кореневищ з корінням левзеї, а також відвар трави особливо широко застосовується жителями Сибіру. Було встановлено, що левзея благотворно впливає на організм людини і омолоджує організм.

Відвар і настоянка кореневищ і коренів має тонізуючі властивості, знімає відчуття втоми, підвищує апетит, відновлює працездатність всього організму в цілому, підсилює діяльність статевої функції і відновлює чоловічу силу.Левзея підвищує витривалість до фізичного навантаження, стимулює діяльність центральної нервової системи, знижує відчуття втоми, уповільнює ритм серця, підвищує кров’яний тиск і збільшує швидкість кровотоку.

Дивосил “Поліський велетень”

Препарати, одержані з витяжки коріння загоюють виразку, регулюють перистальтику кишечника, вміст пепсину і соляної кислоти в шлунку. Під впливом дивосила посилюється кровообіг в слизовій оболонці шлунково-кишкового тракту, нормалізується перистальтика кишечника і його секреторна активність.


Основну лікарську цінність має кореневище з корінням.
Застосовують настій або відвар дивосила при всіх захворюваннях дихальних шляхів. Це прекрасний протизапальний і відхаркувальний засіб. У комплексній терапії лікування бронхіту, пневмонії, катару, трахеїту і навіть туберкульозу ця лікарська рослина має виражений відхаркувальний ефект і прискорює відходження слизу.

Сосна – цілителька

Зараз є маса довідкової літератури з лікарських рослин. Сучасній людині необхідно звернути пильну увагу на наших зелених друзів, які живуть пліч-о-пліч з нами. Для цього ми і пропонуємо наші публікації про зелений світ дендропарку. Отже, звернемося до сосни-цілительки – постійної супутниці життя у Лісостепу та Поліссі.

Дендропарк «Перемога» на віддалі 1-2 км межує із сосновими лісами, які подарували нам значну кількість самосіву. Молоді сосонки в дендропарку виросли на галявинах і дуже нагадують дівчаток, які кружляють у повільному вальсі в просторій світлій залі. В народі вона є символом добра. Сосна дуже енергетичне дерево і для всіх людей енергетичний вплив сосни благодійний. Якщо постояти біля старої сосни навіть 5 хвилин і того буде достатньо, щоб зарядитися бадьорістю на увесь день. В соснових лісах завжди розміщали санаторії для лікування і реабілітації хворих із захворюваннями дихальних шляхів (особливо туберкульозних хворих), тому що фітонцидна її дія має велике санітарно-гігієнічне значення і під впливом парів терпентинової олії (скипидару) повітря в соснових насадженнях іонізується і очищується від багатьох хвороботворних бактерій та вірусів.

В тяжкі роки 2 світової війни 1941-1945 рр. лікувалися від цинги настоями соснової хвої. Сосна має важливе господарське значення в Україні як деревинна, фарбувальна, фітонцидна, декоративна і фітомеліоративна, смоло-, танідо- і пилконосна, жиро- і ефіроолійна, волокниста, вітамінозна, лікарська рослина. У цій нашій публікації ми зосереджуємо увагу наших читачів і однодумців на її лікарських властивостях. Для оздоровлення використовують бруньки сосни, живицю, хвою, смолу і сосновий пилок, а також перебування біля одного довголітнього або багатьох молодих дерев.

Протипоказання: Не можна застосовувати препарати із сосни під час вагітності та годування груддю.Рецепти для застосування:1. з книги «Полный атлас лекарственных растений»/сост.И.С. Алексеев, Д.»Глория-Трейд»2013: – Залити 50 г сухих соснових бруньок ½ л молока, кип’ятити 20 хвилин, процідити. Пити маленькими ковтками протягом дня. Застосовувати при бронхіті, кашлі, пов’язаних із застудою, пневмонією. 2. З рецептів цілительки Оксани Піон:- відвар бруньок сосни: 1 ст.л. бруньок у 200мл холодної води кип’ятять 15-20 хвилин на водяній бані, проціджують. П’ють по половині-третині склянки 2-3 рази на день після їжі. – розвинену хвою з пагонів одного року (можна брати цілорічно) висушують, перемелюють на порошок. Одну чайну ложку хвойного порошку заливають 1 склянкою окропу, настоюють 15-20 хвилин і п’ють з медом як чай. Такий чай буде профілактикою від «99» хвороб, у тому числі й від онкологічних. Справа в тому, що голки хвої сосни багаті на кисень. Вживаючи напій з хвої сосни, кисень розноситься усіма клітинами нашого організму. Також його п’ють для лікування ускладнень після перенесеного інсульту (оновляє клітини, діє заспокійливо).- щойно розвинені з бруньок ніжні світло-зелені кульки хвої можна використати для варення. Варять звичайно з додаванням цукру. Молода хвоя сосни дуже багата на вітамін С, і чай з нею корисний як навесні, так і взимку.- з живиці готують мазь: жовто-прозору смолу розтопляють разом зі свинячим внутрішнім салом (здором) у співвідношенні 1:10 (за вагою), проціджують, охолоджують. Така мазь придатна для дезінфекції будь-яких подряпин і ран, для гоєння виразок, в боротьбі з мікозами шкіри ніг, рук, піхви. – чисту живицю (затверділу жовту смолу) можна вживати всередину по 1-2 кульки розміром з сочевичне зерно для лікування виразки шлунку, кишечника, при геморої.


Показання до застосування:
– водні настої та відвари (всередину) бруньок застосовують при бронхітах, водянці, ревматизмі, хворобах печінки та шлунково-кишкового тракту. Ефективні при лікуванні сечо- і жовчнокам’яній хворобі, зменшують запальні процеси в сечовому міхурі, мають сечогінну і жовчогінну дію. Є повідомлення, що настоянками бруньок здавна лікували рахіт та застарілі висипки;
– у вигляді інгаляцій відвари бруньок – при гострих катарах дихальних шляхів та легеневих захворюваннях;
– настій та настоянка молодих шишок використовується при болях у серці;
– зелені шишки першого року – як кровоспинний засіб;
– настій, відвар хвої – при лікуванні гіпо- та авітамінозу С, а також у вигляді лікувальних ванн;
– хлорофілова паста (зовнішньо) – при опіках, ранах, деяких шкірних хворобах;
– пилок у вигляді чаю – при ревматизмі, подагрі; – настоянка та настій – при хворобах легень;
– скипидар (зовнішньо) – при ішіасі, люмбоішіалгії, невралгіях, міозитах, ревматизмі, подагрі. Лінімент скипидарний (зовнішньо) – при артритах та інших запальних процесах;
– дьоготь (у вигляді мазі) як зовнішній дезінфікуючий і протипаразитарний засіб при екземі, лускатому лишаї, корості, парші або інших грибкових ураженнях, стрептодермії, фурункулах.
– живиця – для лікування ран, що довго не гояться, виразок, паразитарних захворюваннях шкіри: корости, лишай стригучий, парша, стрептодермії, фурункули.

Відома цілителька, фітотерапевт, хімік за фахом Оксана Піон (книга «Аптека бур’янів», №1-2, 2021) відзначає, що сосновий пилок використовується «для заживлення ран і, як антисептична присипка при опрілостях і опіках шкіри. Вживають пилок і всередину, змішуючи його з медом або з коров’ячим маслом в напої з молоком для лікування запалення легень, бронхів та туберкульозу легень, при плевриті.» Також препарати з сосни мають виражені «антибактеріальні властивості і можуть знищувати будь-які патогенні мікроорганізми, тобто це природний антибіотик. Тому там, де потрібно позбавитися загрозливої для життя інфекції можна вживати препарати з соснового дерева.» Ще процитуємо Оксану Піон: «Відвар бруньок сосни використовують для лікування дихальних шляхів і легень, при ревматизмі, викликаному стрептококами. Маючи жовчогінні, сечогінні й антибактеріальні властивості, їх з успіхом вживають при запаленні жовчного міхура, нирковокам’яній хворобі, кольпітах та запаленнях жіночих статевих органів (спринцювання), шкірних захворюваннях (екземі, псоріазі). Широко використовують хвою зовнішньо: спринцювання при будь-яких інфікованих захворюваннях статевих органів, у тому числі венеричних. Для ванн – як заспокійливий засіб пр нервовому збудженні та для лікування шкіри при екземі й псоріазі.

Синюха “Поліська блакить”


Синюха блакитна (Polemonum coeruleum L.) належить до родини синюхових (Polemoniaceae). Народні назви її дуже гарні й промовисті: болдриян, красунька, брань-трава, брань синя, прощівка, торонка синя і найпопулярніша з них синюха блакитна. Рослини сорту Поліська блакить одержано оригінальним методом зміни спадкової інформації, вони перевершують своїх диких родичів з берегів ріки Случ не лише ніжною красою, а й високими лікувальними властивостями. Квіти блакитні або темно-блакитні з фіолетовим відтінком, зібрані верхівковими волотовидними суцвіттями, з медовим запахом. Цвіте не менше місяця.Продуктивний медонос. Бджоли збирають з її квіток нектар і пилок. Медопродуктивність становить від 60 до 200кг/га.

Ця рослина є природною коморою ліків. Усі її органи містять сапоніни, в коренях і кореневищах їхній вміст складає 25-40 %. Кількість смол сягяє 1,5 %, виявлено також органічні кислоти, жирні ефірні олії, крохмаль, ліпіди, білки, мікро- і макроелементи. Сапоніни синюхи є основною діючою речовиною. Вони мають високу гемолітичну активність, останнім часом підтверджено їхню гіпохолестеринемічну властивість. Вони добре розчинні у воді та етиловому спирті, стійкі до зберігання. Завдяки цьому седативна дія синюхи блакитної у 40-50 разів сильніша порівняно зі знаменитою валеріаною.Рослини синюхи найефективніші як заспокійливий та відхаркувальний засіб. Сапоніни, що містяться в них, подразнюють слизову оболонку дихальних шляхів, поліпшують секрецію, сприяють видаленню мокротиння. Тому синюху застосовують при бронхітах, бронхопневмоніях, бронхіальній астмі, бронхоектатичній хворобі.Виявлено значну седативну дію сапонінів на центральну нервову систему та доведено, що вони суттєво знижуть рефлекторне збудження. Через це синюха незамінна і як антистресовий засіб. Вона ефективна при психічних та нервових розладах, депресіях, імпотенції, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки, безсонні, гіпертонії.
Синюха не є отруйною рослиною, якщо її вживати у лікувальних дозах.
При захворюванні дихальних шляхів застосовують відвар кореня і кореневищ синюхи: 1 столову ложку подрібненої сировини залити 1 склянкою води, кип’ятити на малому вогні протягом 30 хв. Пити по 3-5 столових ложок упродовж доби через 2 год після їжі. При безсонні, підвищеній збудливості, стресових ситуаціях, гіпертонічній хворобі вживають відвар із суміші подрібнених трав, які беруть у рівних кількостях: трава і корені синюхи, трава сухоцвіту, трава кропиви собачої (пустирник), листя омели білої, трава і корені чистотілу звичайного, корінь валеріани, плоди та квіти глоду звичайного. Дві столові ложки цієї суміші залити 0,5 л води, довести до кипіння, настояти протягом 2 год. Пити по 1/3 склянки тричі на день перед їжею, а також 1/2 склянки на ніч. При нервових та психічних недугах, стресовому і астенічному станах, порушенні сну, виснаженні нервової системи внаслідок затяжних інфекційних хвороб (вірусного гепатиту, поліартритів та ін.), перед складними операціями, після тяжкого горя тощо беруть 1 столову ложку коренів синюхи блакитної, заливають 3 склянками води і кип’ятять на малому вогні протягом 30 хв. Далі готують суміш трави вересу звичайного, собачої кропиви серцевої, квіток глоду колючого, трави меліси лікарської, м’яти перцевої, шишок хмелю звичайного у співвідношенні 3:2:2:3:2:2. До відвару синюхи додають 2 столові ложки суміші і настоюють упродовж 10 хв. Пити по 50-70 мл тричі на день за 30 хв. до їжі і четвертий раз перед сном.Виразкова хвороба шлунку і дванадцятипалої кишки виліковується після вживання відвару з коренів синюхи та настоянки сухоцвіту болотяного: 10 г трави сухоцвіту (3 столові ложки) залити 200 мл окропу і настоювати протягом 2 год в емальованій або скляній посудині (можна в термосі). Пити по 50 мл (три столові ложки) тричі на день за 10-15 хв. до їжі. Після їжі пити по 1-2 столові ложки відвару коренів синюхи 6 г (дві столові ложки) на 200 мл води. Курс лікування 3-4 тижні.Для лікування виразкової хвороби шлунку і дванадцятипалої кишки вживають і спиртову настоянку рослини: 1 частину подрібненої сировини (краще свіжої) залити 4 частинами 40%-го етилового спирту і настоювати упродовж 2-х тижнів. Пити по 15-20 крапель на 1 ложці води 4 рази на добу через 2 години після їжі.Настоянка від кашлю. Дві столові ложки сухої сировини в емальованому посуді залити стаканом окропу, накрити кришкою і витримати на водяній бані протягом 15 хв. Охолодити, віджати і долити кип’яченою водою до об’єму 200 мл. Вживати як відхаркувальний засіб по 1 столовій ложці 3-5 разів на день через 2 години після їжі.Відхаркувальний відвар з 3 г коренів та 8 г трави. Пити по 15 мл (одна столова ложка) 3-5 разів на день. Відвар при атеросклерозі з 6 г коренів у 200 мл води. Пити по 15 мл (одна столова ложка) протягом дня через кожні 2 години упродовж 3-х тижнів. Для профілактики і лікування атеросклерозу, хронічного бронхіту, захворювань серцево-судинної системи використовують спиртову композицію (1:1:1) з настоянки синюхи блакитної, настоянки коренів ехінацеї пурпурової, настоянки коренів цикорію. Пити по 30-40 крапель на 1 столову ложку води за 20 хв. до їжі тричі на день. При застуді з виснажливим кашлем у вигляді інгаляцій застосовують спиртову композицію (1:1:1) з настоянок синюхи блакитної, ехінацеї пурпурової та меліси (1 столову ложку вилити на гарячу, відварену в «мундирах» картоплю). Як відхаркувальний та седативний засіб готують спиртову настоянку. 100 г промитих, просушених від поверхневої вологи і подрібнених свіжих коренів синюхи залити 500 мл етилового спирту. Настоювати протягом 2 тижнів у темному місці, щоденно перемішуючи. Пити по 30-50 крапель на одну столову ложку води тричі на день після їжі.Збір 33-х лікарських рослин для лікування стійких до терапії існуючими методами форм злоякісних і доброякісних пухлин, а також для лікування виснажених хворих на рак, туберкульоз, СНІД, розсіяний склероз, неспецифічний вірусний ревматоїдний поліартрит, хламідіоз.Приготування. Синюха блакитна (корінь і листя) 25 (дози вказані у грамах); чистотіл великий (трава і корені) –150; ехінацея пурпурова (квіти, листя, корінь) –150; лабазник в’язолистий (корінь, квіти) –50; лабазник шестипелюстковий (корнеплоди-бульби) –50; аїр (корінь) –50; валеріана (корінь) –25; перстач прямостоячий (калган) (корінь) –50; перстач білий (п’ятипал) (трава, кореневище) –50; волоський горіх (листя) –25; сухоцвіт болотяний (трава) –50; деревій звичайний (трава) –50; глід (квіти) –25; лаконос американський (листя) –50; омела біла (листя) –150; барбарис звичайний (корінь) –50; бадан товстолистний (корінь) –50; березовий гриб (чага) –50; паслін солодко-гіркий (листя) –25; нагідки лікарські (квіти) –100; родіола рожева (корінь) –25; бузина чорна (ягоди) –50; обліпиха крушиновидна (листя) –100; верба звичайна (кора) –50; золототисячник (трава) –50; хміль звичайний (шишки) –150; лілея жовта (корені) – 25; дивосил звичайний (корінь) –50; півонія звичайна (корінь) –25; хвощ польовий (трава) –100; пирій повзучий (кореневище) –50; череда трироздільна (трава, квіти) –50; лопух звичайний (корінь) –50.Ці рослини подрібнюються, перемішуються і зберігаються у щільно закритій скляній банці.Застосування. Дві столові ложки суміші в термосі заливаються 0,5 л окропу, час настоювання – доба. Пити по пів склянки тричі на день перед уживанням їжі до повного використання цієї суміші рослин. Через місяць перерви такий же курс повторити. А після ще однієї місячної перерви – провести третій аналогічний курс.При цьому зберігається призначена лікарями схема класичного лікування. Хворим гастритами можна пити настій після їжі.При відсутності усіх складових цієї суміші рослин, можна використовувати ті рослини, які в цей час можна дістати. Але найкращий ефект лікування досягається з повним комплектом рослин (тридцять три), або більшості з них.Цей збір рекомендований поряд із прийомом настоянки з чистотілу, омели, аїру та нагідок, яка готується таким способом: https://www.facebook.com/anatoly.potopalsky/posts/1815900061867862

Гумі (ботанічна назва — лох багатоквітковий)

Він належить до родини лохових, до якої входять також обліпиха та маловідомі види лохів: вузьколистий, зонтичний та майже невідома нам шефердія срібляста.Батьківщина Гумі — Центральний Китай. Звідти він потрапив до Японії. Рослина цінується своїми плодами. Вони приємні на смак, нагадують стиглу хурму та інжир, містять комплекс вітамінів (антоціани, пектини, дубильні речовини, хлорогенову, аскорбінову та амінокислоти).
Плоди мають лікувальні та тонізуючі властивості, допомагають при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, покращують кровообіг, використовуються для лікування різних хвороб у східній медицині. Японці вважають Гумі плодом довголіття, який має омолоджувальні властивості, оскільки він має активні сполуки, які попереджають розвиток склерозу. Вживання плодів Гумі в їжу цілюще впливає на організм людини, оскільки вони не забруднені пестицидами, які використовуються в садівництві при вирощуванні інших плодових культур. Плоди Гумі значно більші за обліпихові. Вони на довгих, як у вишні, плодоніжках, смачні й залюбки споживаються свіжими. Весь урожай збирається із землі, так як кущ невисокий. Рослина не засмічує сад кореневою системою, практично не потребує обрізання, значно довговічніша за обліпиху, легко переносить затінення і може плодоносити навіть у повному затінку, не хворіє, не пошкоджується шкідниками й не потребує затрат на захист.
Лох багатоквітковий — кущ заввишки до 2-х метрів, ширина крони досягає 1,5 м. Листя еліптичної форми, сріблясте знизу й зелене зверху. Кущ напрочуд гарний в усі пори року, має охайну форму, якої досягає сам без жодного формуючого обрізання. Коли цвіте, то здається, що він весь жовтий, майже як форзиція, так багато на ньому квіточок — жовто-білих зірочок. Під час цвітіння кущ дуже запашний. Аромат тонкий, приємний, на нього злітаються бджоли та джмелі з усього саду. Але напрочуд гарний Гумі під час дозрівання ягід, які висять на довгих (3-4 см) плодоніжках. Ягоди спочатку зелені, потім жовтіють, стають жовто-червоними, стиглі — червоні, мов дерен із золотавими вкрапленнями, надзвичайно привабливі. Ягід так багато, що кущ пломеніє. Перші достигають наприкінці червня-на початку липня, основний урожай припадає на 5-20 липня. Ягоди не обсипаються і можуть висіти до середини серпня. Відрив завжди сухий, але для тривалого зберігання краще обривати їх разом із плодоніжками.
Збирати урожай дуже легко і приємно. Насінина в плодах одна, веретеноподібна, м’яка. Ягоди циліндричні, вагою 1,5-2 г. Смак десертний. Особливо солодкі й смачні перестиглі плоди, що росли на сонці. З дорослого куща можна зібрати до 10 кг ягід — така висока врожайність Гумі.


Розмноження Гумі своєрідне: у нього, як і в смородини, добре вкорінюються присипані землею однорічні гілки, але зовсім не приживаються здерев’янілі живці. Перспективним є розмноження насінням, сіянці не відрізняються від материнської форми. Проте схожість сухого насіння дуже низька і якщо висівати в листопаді сухе насіння, зібране з плодів у липні, то його схожість буде приблизно 10%. Для того, щоб отримати стовідсоткову схожість потрібно провести його стратифікацію у два етапи і навесні висіяти в грунт. Щойно зібране насіння кладуть у ящик з вологим піском, обмотують ящик (щоб пісок не пересихав) і ставлять надворі. Постійно стежать за тим, щоб пісок у ящику не пересихав, зволожують його. Так витримують насіння до початку листопада при температурі +18-22°С (саме така температура буде в літні та перші осінні місяці надворі). З листопада починається другий етап стратифікації. Ємність із насінням ставлять у холодильник, де температура від +1 до -4°С. Так насіння походить стратифікацію протягом 5-ти місяців (до квітня). Стежать, щоб пісок не пересихав, постійно його зволожують. Наприкінці березня – на початку травня насіння вибирають з піску і висівають його у ящики з родючим грунтом рядками, на відстані 5-6 см одне від одного (відстань між рядками також 5-6 см). Через 8-10 днів з’являються сходи. Протягом літа сіянці треба прополювати і поливати (якщо немає дощу). На зиму ящик утеплюється з усіх боків землею, зверху — листям (якщо немає снігу). Наступного року сіянці пересаджують в шкілку на відстані 15-25 см. Дворічні сіянці мають достатню кореневу систему і їх можна висаджувати рано навесні на постійне місце. Висаджують кущі на відстані 1,5-2 м один від одного. Для кращого запилення бажано висаджувати 2-3 рослини. На 4-й рік після висаджування Гумі дає перші плоди. Щороку їх кількість зростає. Формують рослину у вигляді куща, обмежуючись санітарним обрізуванням.
Як використовувати плоди Гумі?
Плоди солодкі та ароматні, їх вживають свіжими, а також сушать, заморожують, готують варення, компоти, желе, соки, вино.
Сік. Стиглі плоди розтовкти, протерти через сито, додати цукор (розмішати до його повного розчинення), підігріти, не доводячи до кипіння. Розлити в пляшки і зберігати у прохолодному місці. На 1 кг плодів беруть 1 кг цукру.
Компот. Підготовлені плоди скласти в чисті скляні півлітрові банки, залити цукровим сиропом, який кипить ( склянка цукру на 2 склянки води), простерилізувати 10-15 хвилин, банки закрити.
Варення. Плоди пересипати цукром, витримати 10-12 годин до появи соку, варити в декілька прийомів на невеликому вогні до повної готовності.
Гумі з цукром. Стиглі плоди пересипати цукром, розім’яти, скласти в банки, накрити кришками і зберігати в холодильнику.
Сушені ягоди. Стиглі плоди сушать в духовці при температурі +50-60°С з перервами. Зберігати у сухому прохолодному місці.(Автор тексту про Гумі – Петро Філіпчук)

У дендропарку “Перемога”доктора А.І. Потопальського із трьох посаджених 37 років тому на піщаному грунті без додаткового поливу кущів гумі дотепер зберігся тільки один. Це були сіянці, привезені із відрядження на о. Сахалін старшим науковим співробітником Центрального ботанічного саду НАН України ім.М.М. Гришка Іваном Романовичем Кисілевським. Він же подарував дендропарку і кілька сіянців родички гумі – обліпихи, які не витримали посушливого піщаного грунту, загинули. Але пам’ять про нашого однодумця та співавтора, на жаль, давно покійного у дендропарку ще зберігає курильський чай та оригінальна солодка калина сорта “Українська солодка”, співавтором якої він є. Третина із кількох десятків кущів зуміли вистояти під час масштабної пожежі у дендропарку, що спалахнула через кілька місяців після урочистого багатолюдного відзначення 35-річчя дендропарку. Усім нам, жителям України у апокаліптичний період потрібно добре пам’ятати усі наши рослини-захисники, які мають імунорегулюючу та омолоджуючу дію. До них належать і далекосхідні красені – гумі та курильський чай, які використані також у напої д-ра А.І. Потопальського “Молодість”.За останні роки нами розроблений спосіб прискореного розмноження рідкісних рослин, таких як гумі. Сподіваємося, що це дасть можливість посадити у дендропарку значне поповнення цієї медоносної і прекрасної цілющої рослини.

Огірочник лікарський (Borago officinalis) авторського сорту «Синьоокий»

У дендропарку “Перемога” с. Ходаки Коростенського району та нашими однодумцями вирощується Огірочник лікарський (Borago officinalis) авторського сорту “Синьоокий” – оригінальна самосійна рослина родини бурачкових, лікарська, декоративна і медоносна. Це рання форма – при доброму догляді вона може використовуватись на 7-10 днів раніше звичайної. Може бути однорічною або дворічною рослиною в залежності від клімату. Листя і молоді пагони містять жирні кислоти, слизисті і дубильні речовини, сапоніни, каротин, смоли, ефірні олії, мінеральні солі (кремній, калій та ін.), органічні кислоти (яблучну, лимонну, аскорбінову). Квіти містять запашні ефірні олії, та слиз. Огірочник лікарський – цінний медонос. Велика кількість квіток на одній рослині та тривале цвітіння протягом 3-х місяців з червня по серпень дають можливість одержувати значні збори меду. Бджоли відвідують огірочник протягом всього світлового дня. Із нього бджоли збирають до 20-200 кг меду з 1 га. Мед білого кольору.Трава огірочника має приємний смак і запах, нагадує свіжі огірки, але з сильнішим ароматом. Найчастіше листя використовують як шпинат для юшок, салатів, окрошки. Листя та пагони іноді заварюють замість чаю, квасять про запас. Дрібно пошатковане зілля додається до овочевих та грибних салатів, рибних і овочевих юшок. Численні волоски листя на дотик злегка колючі, але в порізаному вигляді ці волоски вже не відчуваються, а в перемолотому – так і поготів. В офіційній медицині поки що рідко використовується, але в народі для лікувальних цілей використовують насіння, квіти і траву рослини. Дикорослу огіркову траву збирають до цвітіння.

В народній медицині її називають «травою веселощів», «серцевою квіткою» за її здатність поліпшувати настрій, знімати відчуття страху, пригніченості і безвихідності. Тому огірочник дуже перспективний для нашого часу – при неврозах, безсонні, при стресі, неврастенії.
Водний настій трави застосовують при слабкій серцевій діяльності, кардіоневрозі, неврастенії, безсонні, головних болях. Салат із свіжої огіркової трави заспокоює нервову систему, регулює роботу серця, поліпшує обмін речовин, збільшує виділення сечі і поту, попереджає запальні процеси в нирках і кишківнику, а також підвищує працездатність, поліпшує настрій, знімає депресивні стани і дратівливість у легко збудливих людей, тому рекомендується в дієтичному харчуванні при захворюваннях печінки, нирок, жовчного міхура, серцево-судинної системи. Також в народній медицині траву рослини застосовують при запаленнях легенів, ревматизмі, деяких шкірних захворюваннях, як легке послаблююче, запальних хворобах сечостатевих органів. В рослинних комплексах – при хворобах печінки, нирок, подагрі.
В народній медицині використовується у поєднанні з травою алтеї лікарської та насінням льону звичайного як обволікуючий, протизапальний та пом’якшувальний засіб при захворюваннях дихальних шляхів, простудних захворювань, сечових органів, а також при шкірних хворобах (різноманітних висипах), гарячці.
Для оздоровлення та лікування: 2 столові ложки подрібненної сухої трави заливають склянкою окропу на 3-4 години і п’ють по 1/4 склянки 4 рази на день 7-10 днів.
Увага! Огіркову траву використовувати в лікуванні не більше місяця. Обов’язкові перерви. Сіють огірочник ранньою весною на добре оброблених під зиму грядках. Огірочник лікарський авторського сорту “Синьоокий” добре розмножується самосівом.

Сумах (оцтове дерево) авторського сорту «Пісковий»


В дендропарку “Перемога” акліматизований Сумах (оцтове дерево) авторського сорту «Пісковий» виконує декоративну роль – це дуже гарна у всі пори року, а особливо влітку та піздньої осені, світлолюбна і пусухостійка рослина. В Україні можна знайти: сумах волосистий або оцтове дерево — росте на сухих, кам’янистих схилах, в рідких лісах та узліссях, може використовуватися в полезахисних та протиерозійних насадженнях. Це зазвичай чагарники або невеликі дерева, які можуть досягати висоти 1-10 метрів.

Відновлюється рослина насінневим і вегетативним шляхом, даючи пневу поросль і утворюючи кореневі відводки. Висаджують сумах на межах, бо дає поширену поросль. Через 2-3 роки інтенсивно цвіте. Добре переносить морози до -20 С. Взагалі сумах дуже цінна рослина з медоносними, лікарськими і технічними властивостями. Його використовують в кустарній шкірообробці і як цінну фарбувальну рослину. Добрий медонос, який цвіте у червні-липні. На один квітконос прилітає від 50 до 100 бджіл.

Дерево в період цвітіння «потужно гуде» від роботи великої кількості задоволених бджіл. Листя, молоді квіти та кора стовбурів багаті дубильними речовинами з найбільшою концентрацією під час бутонізації. Кисла шкірка плодів вміщує велику кількість яблучної та винної кислот, екстрактивні речовини, ефірні олії. В листях виявлені галова кислота (антиоксидант, природна органічна сполука з хімічними характеристиками подібними до глікозидів), метиловий ефір галової кислоти, мирицитрин (знижує оксидативне пораження остеобластів, що потенційно зупиняє розвиток остеопорозу, гіперкальціємії, ін. захвлорювань) та інші флавоноїди, танін, що має дубильні властивості та в’яжучий смак, аскорбінова кислота.

Сумах або Сумак — спеція з мелених ягід одного з видів сумаха червонувато-бордового кольору з кислим смаком. Застосовується в турецькій кухні для заправки салатів, на Кавказі — для маринування шашлика. Пряність, яку виготовляють з сумаху, є одним з найсильніших антиоксидантів, що вживаються в їжу, тому широко пропагується.

В якості лікарської сировини використовують лист сумаху дубильного, який збирають протягом літа (червень-серпень) і висушують у вентильованих приміщеннях, або в сушарках при 40-45С. Не можна допускати намокання сировини, в зв’язку з тим, що при цьому вимивається танін, який визначає його цінність. В народній медицині вживають настій листя при отруєнні недоброякісною їжею, солями важких металів і алкалоїдів, при проносах у зв’язку з ентеритом, колітом (запаленні товстої кишки), при кровотечах, захворюваннях жовчних шляхів, ревматизмі, подагрі, паралічах, як ранозагоювальний, терпкий, протиопіковий і протизапальний засіб.

Зовнішньо настій листя використовують для полоскань при запальних процесах в порожнині рота і горла. Настій насіння на Кавказі застосовується при виразковому коліті, блювоті, втамуванні спраги, порушені апетиту. Смажене і товчене насіння і настій з них – при гонореї, холері. З насіння готують оцет. Для цього наповнюють 3х літрову банку, заливають окропом і настоюють 30 днів. Зберігають в холодильнику. Одержаний оцет – один з найкращих серед оцтів домашнього виготовлення.


Рецепти для лікування:
Для настою беруть по 1 чайній ложці плодів на 1 стакан окропу (настояти 1 годину). Прийом по 1-2 ст. ложки 3-4 рази в день. Такий рецепт застосовують при цукровому діабеті. Тим же настоєм полощуть горло і рот.Залити в термосі 1 ч. ложку свіжого листя сумаху 1 стаканом окропу (настояти 1 годину). Приймають по 1 ст.ложці 3-4 рази на день. Цей рецепт використовують при паралічах, ревматизмі, подагрі.Оцет із сумаху вживають по 1 чайній ложці 2-3 рази на день за 20-30 хв. до їжі 10-15 днів при гіпоацидних гастритах. Для натирання при радикулітах, невритах, подагрі самостійно та в комплексах цей засіб дуже ефективний. Як ландшафтно-декоративна рослина, сумах прикрашає парки і сквери разом з посадженими кущами барбарису, кизирису, магонії, калини, бересклету, створюючи дивовижний «килим різнобарвної осені».
Увага: Сумах не призначають хворим з підвищеним ризиком тромбоутворення, гострим і хронічним гастритами та виразковою хворобою шлунку.

Яблуні Дендропарку “Перемога”

Яблуко — це справжня скарбниця вітамінів і мікроелементів, баланс яких в організмі сприяє його омолодженню і є основою міцного імунітету.
Корисна дія яблук пояснюється їх багатим складом: в них містяться: вода — 80-90%; клітковина — 0,6%; цукор — 5-15%; каротин; пектин — 0,27%; крохмаль — 0,9%; фолієва і органічні кислоти; вітаміни: А, В1, В2, В3, С, E, P, РР, К; мікроелементи: натрій, фосфор, калій, сірка, мідь, цинк, кальцій, алюміній, фтор, хром, залізо, магній, молібден, нікель, бор, ванадій, марганець.


Яблука сприяють нормалізації діяльності шлунково-кишкового тракту. При захворюваннях печінки, нирок і серцево-судинних захворюваннях рекомендуються солодкі сорти яблук, при ожирінні, діабеті — кислі сорти.
Смачні плоди здатні частково компенсувати шкоду тютюну: в них є антиоксиданти, що захищають легені від нікотину. Помічено, що у любителів яблук легені функціонують набагато краще.
Яблука містять багато заліза, вони потрібні для лікування недокрів’я.
Яблука містять пектин, який допоможе поліпшити колір обличчя і буде сприяти продовженню молодості і свіжості шкіри.Користь від запечених яблук така ж велика, як і від сирих, при термічній обробці вони не втрачають великої кількості корисних речовин.💡Незважаючи на корисні властивості яблук, їх необхідно вживати з обережністю людям, що мають виразкову хворобу шлунка і гастрит, бо кислоти, що містяться в яблуках, подразнюють слизову.


Яблуко дуже часто називають плодом здоров’я — і це дійсно так. Яблука містять велику кількість вітамінів і мікроелементів. Також це один із легко засвоюваних джерел заліза.

Яблука використовують не тільки для профілактики простудних захворювань, але і для лікування важких недугів, таких як злоякісні утворення. Достатня кількість калію допомагає стабілізувати кров’яний тиск, ну а кальцій просто необхідний для зміцнення зубної емалі і кісткової тканини. Не варто забувати, що яблука майже гіпоалергенні і їх можна вживати практично всім.

Обліпиха

Ягоди обліпихи багаті на вітаміни B1, B2, C, E, K, P; флавоноїди, фолієву кислоту, каротиноїди, бетаїн, холін, кумарини, глюкозу, фруктозу і фосфоліпіди.
У ягодах є: яблучна кислота, лимонна, кавова і винна. Ягоди також багаті на дубильні речовини, макроелементи і мікроелементи: натрій, магній, залізо, кремній, алюміній, свинець, нікель, марганець, стронцій і молібден.
Кора гілок містить значну кількість серотоніну, який сприятливо впливає на центральну нервову систему, а також затримує ріст злоякісних новоутворень. У листі цієї рослини заховано справжнє багатство у вигляді аскорбінової, олеанолової і урсолової кислоти.
Обліпиха має цілющі властивості. Вона здатна зміцнювати стінки кровоносних судин і робити їх менш проникними, покращувати тканинний обмін речовин, має антиоксидантну дію (попереджає окислення тканин, а значить і старіння).


Обліпиха знімає запалення тканин і сприяє загоєнню ран. Кора обліпихи має протипухлинні властивості.
Внутрішньо обліпиху застосовують і для лікування захворювань серцево-судинної системи, при хронічних захворюваннях, при захворюваннях крові, нестачі вітамінів.
При анемії і виснаженні плоди обліпихи використовують в їжу в будь-якому вигляді. Листя і молоді гілочки заварюють і п’ють як чай.
Олія обліпихи застосовується для лікування опіків, пролежнів, обмороження, катаракти, гастритів, діабету, недокрів’я, гіпертонії, різних виразок, атеросклерозу.


Інгаляції обліпихової олії застосовуються для профілактики професійних захворювань дихальних шляхів тих, хто працює на шкідливих виробництвах.Вже давно встановлено, що препарати, вироблені на основі обліпихової олії здатні у багато разів поліпшити переносимість організму деяких протипухлинних ліків, а іноді навіть посилюють їх дію.💡У обліпихи є деякі протипоказання. Вона є засобом з підвищеним вмістом різноманітних біологічно активних речовин. У цій ягоді багато каротину, який здатний викликати алергічну реакцію при наявності серйозних порушень імунітету.Обліпиху треба також з обережністю вживати людям із захворюваннями печінки, панкреатитом (запалення підшлункової), холециститом (запалення жовчного міхура) і запаленням дванадцятипалої кишки, оскільки в обліписі є багато кислот. Треба пам’ятати, що обліпиха збільшує кислотність сечі, тому від неї краще відмовитися при сечокам’яній хворобі.

Ехінацея пурпурова, сорт ІОВНУ “Поліська красуня”

Відомо шість видів ехінацеї – ехінацея вузьколиста, ехінацея бліда, ехінацея пурпурова, ехінацея темно-червона, ехінацея парадоксальна, ехінацея криваво-червона. Усі шість видів – багаторічні трави, всі вони належать до родини айстрових-складноцвітих (Asteraсeaе). Найпоширеніша в Україні – ехінацея пурпурова (Echinacea purpurea L. Moench). На своїй батьківщині вона росте на сирих багатих грунтах у субтропічних листяних лісах (на узліссях) та преріях.


Основне призначення сорту Поліська красуня – це використання її як лікарської (лікувальними є всі частини рослини: кореневище, надземна маса, суцвіття-кошики) та медоносної рослини. Вона нетоксична, не дає побічних ускладнень і може використовуватися людьми різного віку. В повітряно-сухій сировині на 2-му році вегетації виявлено 20 хімічних елементів. Серед них такі біологічно активні мікроелементи, як молібден, селен, срібло, кобальт, нікель, цинк, берилій, ванадій, марганець, стронцій, хром, калій, кальцій.


У кореневищі виявлено підвищений вміст заліза, марганцю та титанію. Всі частини ехінацеї мають досить високий вміст жирних насичених та ненасичених (у квітках їхня кількість досягає 0,48 %) олій, бетаїну (0,1 %), глікозидехінакозиду, полісахаридів. Найголовнішими сполуками, що мають фармакопейну цінність у ехінацеї, є ефірні олії (в складі яких секвітерпен, гумулен, карцофілен і епоксид останнього), ізобутиламіди, похідні кофейної кислоти, полісахариди та цикорієва кислота, що, як вважають, має найбільше відношення до імуномодулюючих властивостей ехінацеї.Такі компоненти ехінацеї, як ехінацин та ехінакозид, мають бактеріостатичні властивості та чинять мобілізаційний вплив на захисні сили організму. У смолі знайдено пальмітинову, лінолеву, церотинову та інші кислоти і три фітостерини.


За фармакопейною дією ехінацея належить до тонізуючих засобів з антимікробною, противірусною, імунорегулюючою та протипроменевою дією, а перелік хвороб, які вона лікує, понад 70 найменувань. Серед них – зниження імунітету, недокрів’я, інфіковані рани, ангіни, грип. Її використовують при виснажливих хворобах, ракових захворюваннях, опіках, імпотенції, променевих ураженнях, нагромадженні радіонуклідів, неврозах, атеросклерозі, неспецифічних ревматоїдних артритах та ін.


Найціннішим у цієї рослини є її властивість захищати організм від згубної дії радіації. Це чудовий адаптоген і радіопротектор, який стане у нагоді всім, хто потерпів від Чорнобильського лиха.


Протягом століть світова і вітчизняна наука довели високу імуностимулюючу дію фітопрепаратів, до складу яких входить ехінацея пурпурова, їхню ефективність у лікуванні запальних процесів внутрішніх органів, гострих, хронічних та інфекційних захворювань, психічних розладів (депресій), фізичного та нервового виснаження. Вивчено радіопротекторну і протипухлинну дію цієї рослини. Численними експериментами й спостереженнями підтверджено відсутність шкідливої дії ехінацеї на людський організм.

Нагайстра (сорт ІОВНУ) – молекулярний гібрид нагідок звичайних і айстри

Отримана шляхом дії модифікованих нуклеїнових кислот. Як і нагідки звичайні (календула), так і айстри належать до однієї родини складноцвітних (Comporitae). Гібрид поєднує в собі більш виражені лікувальні властивості нагідок звичайних та деякі морфологічні ознаки від айстри.

Хімічний склад і лікувальні властивості. Лікувальні властивості у нагайстри такі ж, як і у нагідок звичайних, але вона містить більше діючих речовин. Офіційною лікувальною сировиною є квіти рослини. Вони містять гірку речовину календин, смоли, невелику кількість леткої олії, сапоніни, дубильні речовини, тритерпеноїди, поліфеноли, слиз, сліди алкалоїдів, флавоніди (близько 3,5%). Виявлено яблучну, пентадецилову, саліцилову та аскорбінову кислоти, каротин, ситостерони, фітонциди.

Застосування.
Препарати нагідок лікарських застосовують як антисептичний, бактерицидний, протизапальний та протипухлинний засіб. Наукова медицина лише недавно визнала нагідки як лікарську рослину. Фармацевтична промисловість випускає спиртову настоянку з квіток нагідок. Рекомендують її для лікування опіків, карбункульозу, фурункульозу, для полоскання ротової порожнини при ангіні та при мікробних ураженнях. В народній медицині їх здавна вживають як потогінний, в’яжучий, кардіотонічний та гіпотензивний засіб. Використовують для лікування фурункульозу, вугрів, знеболенні при менструаціях. Часто застосовують нагідки і як засіб для загоєння ран, виразок в ротовій порожнині, тріщинах в задньому проході, при жіночих хворобах. Народна медицина рекомендує відвари та настоянки з нагідок як сечогінний засіб при хворобах нирок і сечового міхура (запалення, наявність каменів та піску), при золотусі, рахіті, запамороченні, кашлі, при спазмах і виразках шлунку, як засіб регуляції менструацій у жінок та при раку.

Лікарі-фітотерапевти рекомендують:
Для лікування хвороб травного каналу (особливо з нульовою та зниженою кислотністю шлункового соку) застосовують квіти календули в суміші з травою деревію, золототисячника звичайного, квітами і листками алтеї лікарської, шишками хмелю звичайного, листками подорожника великого у співвідношенні 2:2:1:2:2:3. Беруть 2 столові ложки суміші, заливають 1 склянкою окропу, настоюють 4 години. П’ють по 50 мл настоянки 4 рази на добу за 30 хв. до їжі.
При хворобах печінки і жовчного міхура використовують квіти календули, квіти цмину піскового, листки берези бородавчотої, трави материнки звичайної, м’яти перцевої у співвідношенні 2:3:3:2:2. Дві столові ложки суміші заливають склянкою окропу, настоюють протягом години. П’ють по 100 мл настоянки 3 рази протягом доби за 30 хв. до їжі.

Нагайстру можна використовувати при тих же хворобах замість календули як більш ефективну лікарську рослину, як декоративну культуру і як рослину-медонос. Ця рослина рекомендована інститутом оздоровлення і відродження народів України у складі комплексів для профілактики і лікування доброякісних і злоякісних пухлин, особливо з чистотілом, омелою, аїром.