У серпні в сорок першім
Наші відступали,
Все за Дніпро везли, гнали.
Тож надію на Дніпро усі люди мали.
Переправи всі забиті,
Всі броди, пароми,
Худобою, тракторами,
З клунками, возами
Через греблю не вміщались,
А то й не пускали.
Нею техніка воєнна,
Війська відступали.
Всі шукали нижче греблі
Меншої води,
Ніхто не міг сподіватись
Такої біди.
Що 20 тон страшного толу
У греблю заклали,
По наказу Сталіна
О двадцятій її підірвали.
І 65 метрова
Пробоїна стала
І хлинув Дніпро в синє море
Величезним валом.
Через ту пробоїну
В греблі Дніпрогесу
Розлилося нижче греблі
Широчезне плесо.
Повінь страшна спричинила
Загибель людей,
Що були на переправах
В цей трагічний день.
Всі, хто був на Хортиці
Й в прибережній зоні,
І 20 тисяч загинуло
В страшному полоні.
Розказують очевидці,
Як люди топились,
Техніка, вози, худоба
В Дніпрі залишились.
Півтори тисячі тільки
Із них були німці,
А решта цивільні люди
Й Червоноармійці.
Про цю страшну трагедію
Ми тепер дізнались,
Під час війни й десятки літ
Всі про це мовчали.
Це страшне злодіяння відбулось 18 червня 1941 року. Цього самого числа 1941 року при відступі Червоної Армії з Одеси затопили цілі квартали з людьми, поранених червоноармійців у море скидали.
А з листопада 1941 року у Києві 940 старовинних будинків з мешканцями, Успенська церква були заміновані і радіосигналом з Воронежа підірвані НКВС. У Дніпрі тонами продовольство топили, а киян на призволяще залишили німцям.
Трагедія Дніпрогесу на фоні всіх злодіянь, що відбувались в роки війни, займає маленьке місце. Правдива історія помаленьку торує свою дорогу, вселяючи надію, що таке більше ніколи не повториться.
Олена Костюк
листопад 2013 року,
с. Сичівка, Христинівського району
Черкаської області