Історія журналу в публікаціях

ДНІПРОГЕС

У серпні в сорок першім

Наші відступали,

Все за Дніпро везли, гнали.

Тож надію на Дніпро усі люди мали.

Переправи всі забиті,

Всі броди, пароми,

Худобою, тракторами,

З клунками, возами

Через греблю не вміщались,

А то й не пускали.

Нею техніка воєнна,

Війська відступали.

Всі шукали нижче греблі

Меншої води,

Ніхто не міг сподіватись

Такої біди.

Що 20 тон страшного толу

У греблю заклали,

По наказу Сталіна

О двадцятій її підірвали.

І 65 метрова

Пробоїна стала

І хлинув Дніпро в синє море

Величезним валом.

Через ту пробоїну

В греблі Дніпрогесу

Розлилося нижче греблі

Широчезне плесо.

Повінь страшна спричинила

Загибель людей,

Що були на переправах

В цей трагічний день.

Всі, хто був на Хортиці

Й в прибережній зоні,

І 20 тисяч загинуло

В страшному полоні.

Розказують очевидці,

Як люди топились,

Техніка, вози, худоба

В Дніпрі залишились.

Півтори тисячі тільки

Із них були німці,

А решта цивільні люди

Й Червоноармійці.

Про цю страшну трагедію

Ми тепер дізнались,

Під час війни й десятки літ

Всі про це мовчали.

Це страшне злодіяння відбулось 18 червня 1941 року. Цього самого числа 1941 року при відступі Червоної Армії з Одеси затопили цілі квартали з людьми, поранених червоноармійців у море скидали.

А з листопада 1941 року у Києві 940 старовинних будинків з мешканцями, Успенська церква були заміновані і радіосигналом з Воронежа підірвані НКВС. У Дніпрі тонами продовольство топили, а киян на призволяще залишили німцям.

Трагедія Дніпрогесу на фоні всіх злодіянь, що відбувались в роки війни, займає маленьке місце. Правдива історія помаленьку торує свою дорогу, вселяючи надію, що таке більше ніколи не повториться.

   Олена Костюк

листопад 2013 року,
с. Сичівка, Христинівського району

Черкаської області