Що чекає людство?

Автор | 18 Лютого, 2021

Автор – Микола Сенченко
директор Книжкової палати України, професор

На це запитання свого часу жорстко й цинічно відповів Жак Атталі — відомий фінансист, політич­ний діяч світового масштабу, член ради Більдер­берзь­кого клубу, засновник і перший голова Європейського банку реконструкції та розвитку, головний радник колишнього президента Франції Ф. Міттерана: “На­ступ­ного тисячоліття долю людства визначатиме нове покоління переможців і переможених. Новий світолад не стане безтурботною та гармонійною утопією. Навпаки, конфлікт, найімовірніше, спалахне саме після завершення “холодної війни”. Нерівність розколе новий світ, немов Берлінський мур, що колись роз’єднав Захід і Схід…

За нового світового порядку навіть у привілейованих націях далеко не всі одержать рівну частку від розподілу багатств планети. Більшість людей, які проживають на заможнішій Півночі, охопленій шаленим потоком інформації та розвагами, перетвориться на покірних зубожілих “пішаків”, яким належить бути безпорадними свідками всемогут­ності й свавілля багатої меншості та відчувати лише чорну заздрість. (Чи це не про нас?)

Прості люди з шанобливим страхом та обу­ренням спостерігатимуть, як, немов на дріжджах, зростають хмарочоси влади та бовваніють над їхніми головами, залишаючись недосяжними… Народ­ні маси з периферії, позбавлені будь-якої надії, в болісному відчаї споглядатимуть яскраву картину процвітання та багатства. В марній спробі перейти, за висловом Е. Тоффлера, від сповільненого до при­скореного світу, вони скнітимуть, неначе живі мерці… Багаті зони безтурботно межуватимуть із величезними регіонами жебраків… (Чи не це спостерігаємо навколо Києва?)

© Сенченко М.,2019

Масова міграція до розвинутих держав з Африки, посилена потоками європейців зі Сходу, призведе до зведення нового Берлінського муру, аби зупинити біженців, котрі шукатимуть прихистку в центрах успішної Півночі… І Тихоокеанська, і Євро­пей­ська сфери закриють кордони перед іммігранта­ми, які відмовлятимуться повертатися у свої занурені в морок невігластва та злиднів землі після проведеного “в гостях” тривалого трудового терміну.

Ніколи ще світ не перебував в такому полоні законів, продиктованих грошима. Влада капіталу стане всеосяжною від Сант-Яго до Пекіна, від Йоган­несбурга до Москви… Люди скрізь приноситимуть жертви слугам Мамони… Виникне щось подібне до божевілля номадів. Межа між культурою і варвар­ством, між життям і смертю зникне… Для глобаль­ного служіння будуть потрібні такі політичні лідери, які матимуть достатньо мужності, щоб відмо­ви­тися від традиційних понять про національний суве­ренітет. Очікуваним є розвал окремих націй… Жереб кинуто, отже, тепер варто, не зупиняючись, продов­жувати гру… Її ставки надто високі, адже йдеться про глобальне політичне та економічне панування.

У новому світовому порядку будуть і пере­можені, і переможці. Невдахи, звісно, перева­жа­тимуть і щосили намагатимуться здобу­ти шанс на гідне життя, хоча зрештою опиняться на пери­ферії, задихаючись від отруєної атмосфери, потер­паючи від злиднів, хвороб і тотальної бай­дужості. Усі жахи XX століття зблякнуть у порів­нянні з такою картиною”[1]. (Чи хочемо ми цього?)

Німецько-французький учений, лауреат Нобелів­ської премії Альберт Швейцер у відомій книзі “Культура та етика” зауважував: “Ми живемо в умовах занепаду культури. <…> Ми зійшли з уторованого шляху розвитку культури, оскільки нам не властиво замислюватися над долею того, що називають культурою. <…> Для всіх очевидно, що відбувається стрімке самознищення культури”.Учений зазначає, що без кровопролиття й боротьби культура поступово занепадає. Як і чому вичерпалася культуротворча енергія народів? Ви­значальним чинником є слабкість філософії. Ніхто не спромігся зміцнити храм нашого духовного життя. Ніхто не перевірив, наскільки гуманні ідеї, що стають рушійними силами. Сучасна людина, ставши жерт­вою перенапруження, дедалі сильніше відчуває по­требу в зовнішній ізоляції…

Зосередженості, що вкрай необхідна для роботи над собою, для вдумливого читання, для серйозних роз­мов, досягти надзвичайно важко. Лінощі, самоза­ко­ханість, розваги й бажання уникнути проблем стають основою сучасного життя. Не пізнання та розвитку шукає людина, а розваг і насолоди.

Ми вступили в нове Середньовіччя. Свободу думки вилучено з ужитку, мільйони індивідів із власної волі відмовляються від права на мислення. Позбавитися від нинішнього Середньовіччя буде значно важче, ніж від колишнього. Нині йдеться про те, щоб спонукати мільйони людей скинути із себе власноруч напнуте ярмо духовної залежності… Пропаганда остаточно замінила правду, а духовне життя повністю дезорганізоване. Пригнічена біль­шість громадян наших безкультурних культурних дер­жав дедалі менше вдається до роздумів. Демора­лізація особистості суспільством стрімко набирає обертів…

Невідворотна правда того, що в міру історич­ного поступу людства й розвитку економічного життя можливості процвітання культури не розширюються, а звужуються, залишилася неусвідом­леною… На­скільки тісно пов’язані між собою народи, свідчить той факт, що всі вони разом приречені на однакову звироднілість.

Маніпуляція легко досягає мети тоді, коли її об’єкти не усвідомлюють цілеспрямованого впливу, бо інакше вони чинили б опір, змушуючи скеровувати їх силоміць. Проте правити “коліщатками”, що вільно обертаються, значно легше, й маніпуляція є ефектив­нішим інструментом влади, аніж примус.

Аби будь-який вплив став результативним, слід розпочинати зі свідомості людини — своєрідного центру управління, де ухвалюються рішення: що засвоювати, чим цікавитися, на що знаходити час. Саме довжина хвилі (частота коливань) свідомості визначає дії, котрі індивіди або здійснюють (нібито з власної волі), або ігнорують. І тому маніпулятори, нав’язуючи певні образи й стереотипи мислення, на­магаються програмувати свідомість так, аби спряму­вати людську енергію (віру, інтереси, час) на потрібні їм цілі та проєкти.

Щоб протистояти ідеологічному впливові, маємо пам’ятати та шанувати власну історію, православну віру й традиції. “У кожного народу є історія й історії, що становлять основу великих релігій, — найтри­валіші та найфундаментальніші, — зазначав колишній директор бібліотеки Конгресу США Джеймс Біллінґ­тон. — Біблійна історія — це фундамент американ­ської культури. Першою книгою, виданою в амери­кан­ських колоніях Англії, була римована версія “Книги псалмів”, які регулярно співають на пуританських богослужіннях. Наш перший президент зазначав у двох своїх прощальних посланнях, — конти­ненталь­ній армії, а згодом і нації, — що система нашого типу не виживе, якщо народ зневажатиме моральні засади, а моральність, зі свого боку, загине без релігії.

Плюралізм, який в Америці історично набув форми множинності переконань, наша еліта часто підміняє монізмом байдужості. Нації, яка втратила джерело молитви й надії, вбудоване в її основу, важко усвідомити (а вчинити відповідальні дії й поготів) важливість відродження та зростання ролі релігії в ісламському світі, світі індуїзму, навіть у світі схід­ного християнства. Якщо ми не в змозі дослухатися до іншого народу, коли він шепоче молитви у своїх храмах, може статися так, що ми почуємо його бойові крики…”[2].

Маніпулювати людьми доволі просто, якщо вони не усвідомлюють свого духовного єства й ментальної природи. Духовний потенціал людини — сприйняття світу, пам’ять, управління астральними енергіями тощо — насправді значно вищий, аніж сьогодні вважає більшість із нас. Як свідчать езотеричні джерела, первісні люди свідомо використовували надприродні здібності й діставали доступ до вищих вимірів. Духовні сили, вплив на матерію та надчуттєве сприйняття були для них такою самою нормою життя, якими для нас є електрика, телебачення й комп’ютер.

Проте людство втратило ці знання, більше того, “добре поінформований” сучасний індивід просто не вірить в існування вищих сил і паранормальні здіб­ності. Зазвичай це пояснюють впливом “традиційних” наук і релігій, що завзято заперечують такі пере­ко­нання чи вважають їх від “лукавого”. Попри зовнішню протилежність у поглядах, ті й інші поділяють схожі догматичні та антидуховні позиції.

Зміна ідеологічного курсу на економічний при­зведе Україну до розпаду на дрібні держави. Ці процеси насамперед уразять найслабших людей, тобто тих, хто сьогодні впевнений, що все це політика, котра його не торкається. Варто дослухатися думки Л. Тихо­мирова, який стверджує: державні принципи будь-якого народу тісно пов’язані з його національною самосвідомістю й уявленнями про мету існування. З цього випливає, що суспільство, підкоряючись одним законам, гине, підкоряючись іншим — зміц­нюється. В одному випадку моральність сприймається як марновірство, відірвані від реальності дурощі, в іншому — стає наріжним каменем системи цінностей.

Щаслива доля України також залежить від того, яке місце ми відводитимемо моральності й релігії, чим вони стануть — архаїкою, до якої призвело марно­вірство, чи наріжним каменем усієї соціальної конструкції.

[2] Биллингтон Дж. Гуманитарные последствия информационной революции // Проблемы выбора / [редкол.: Тимофеев Т. Т. (отв. ред.) и др.]. Москва : ИНФРА-М : Весь мир, 2001. С. 119—128.

Джерело