П’ЯТА ГРАФА

Автор | 6 Червня, 2013

В статті «Треба нарешті сказати всю правду про війну» (ПТ № 2, 2012 р.) мова йде й про те, як Маркс і його учні-послідовники радянські комуністи намагались ліквідувати нації, запровадити всесвітній інтернаціоналізм, як наші комуністичні кати запекло воювали проти так званого «українського буржуазного націоналізму», під цим гаслом знищили десятки мільйонів українців. Але ліквідувати нації, у тому числі й українську, так і не зуміли.

«те, що не вдалося Марксу, його послідовникам, навіть радянській владі – знищити нації, запровадити тотальний інтернаціоналізм, тихо без зайвого шуму і в одну мить вже в роки незалежності зробили наші «рідні» Верховна Рада і Уряд: – скасували записи про національність у паспортах і реєстраційних свідоцтвах громадян.

В результаті в Україні вже не стало ні українців, ні інших 136 національностей, що в ній проживають. Замість них запанував суцільний інтернаціоналізм. І всі ми це мовчки проковтнули і вухом не ведемо, ніби нам, дурням, так і треба. А нас же 46 мільйонів…».

Однак «проковтнули» далеко не всі.

Про це яскраво свідчить той факт, що газета Верховної Ради «Голос України» наприкінці минулого року розпочала публічну компанію за відродження націй в Україні – повернення в документи громадян записів про національність.

Перша публікація «Чи потрібно поновлювати графу «національність?» з’явилась 28.12.2012 р.

Передруковуємо її повністю, бо вона дає читачу повну уяву про суть проблеми.

 

Актуальне інтерв’ю

 

Минуло 20 років, як наш парламент своєю постановою вилучив із паспорта громадянина України графу «національність». Так і живемо. Але не миримось, про що свідчить, зокрема, позиція народного депутат України кількох скликань Григорія Омельченка. Наша розмова про те, що означає для співвітчизників рішення парламентаріїв незалежної країни.

– Григорію Омеляновичу, як відомо, у внутрішніх паспортах громадян (посвідченнях особи) європейських держав відсутня графа «національність».

– Натомість вона передбачена у відповідних реєстраційних державних документах. Скажімо, у свідоцтві про народження, заяві про вступ до шлюбу, свідоцтві про шлюб тощо. Заповнюються вони за бажанням громадянина. Графа «національність» у державних реєстраційних документах передбачена також в колишніх союзних республіках. Україна – єдина держава в Європі, громадяни якої позбавлені права мати запис про свою національність у реєстраційних державних документах.

Не перераховуватиму всі нормативно-правові акти країн Ради Європи, які регламентують питання національності. Скажу лише: там людина сама вирішує – робити чи ні запис в реєстраційних документах про її національність.

– У свідоцтві про народження дітей була збережена графа національності батьків. Це давало можливість спостерігати за тенденцією народження малюків за їх національністю.

– Так, 26 червня 1992 року Верховна Рада прийняла Постанову «Про затвердження положень про паспорт громадянина України, про свідоцтво про народження та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон», якою врегулювала, хай у недосконалому вигляді, питання національності громадян відповідно до записів у свідоцтві про народження. Але 10 листопада 2010 року Кабмін прийняв Постанову № 1025 «Про затвердження зразків актових записів цивільного стану, описів та зразків бланків свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану», якою вилучив графу «національність» з усіх бланків про державну реєстрацію.

– Отже, спочатку ліквідували графу в паспорті, тепер не вписують національність у свідоцтво про народження.

–   За такого ведення державної документації наші діти, онуки, наступні покоління ніколи не доведуть, якого вони роду-племені, чиї вони нащадки.

– Тож з юридичної точки зору українська нація та українці за національністю де-юре не існують?

– Виходить, так. А якщо немає нації, то немає й національної ідеї, національних інтересів, національної культури, історії, духовних цінностей українців? Я, мої батьки, діди, прадіди та понад 37 мільйонів співвітчизників – етнічні українці. У дітей, народжених після 2002 року, в свідоцтві не вказана національність їхніх батьків. За останнє десятиріччя народилися понад сім мільйонів громадян. Хто вони за національністю?

– Як, на вашу думку, можна виправити ситуацію?

– Найефективнішим способом вирішення питання про повернення громадянам права мати в державних реєстраційних документах запис про свою національність (за їхнім бажанням) вважаю внесення відповідних змін до чинного законодавства. Слід зобов’язати уряд змінити постанову № 1025 від 10 листопада 2010 року. Президент чи нинішні народні депутати мають внести до Верховної Ради, в порядку законодавчої ініціативи, законопроект про поновлення графи «національність» (яка заповнюється за бажанням особи) в паспорті, свідоцтві про шлюб, свідоцтві про всиновлення, свідоцтві про смерть, заяві про народження дитини, заяві про одруження та інших реєстраційних документах.

Крім того, треба зобов’язати державні органи реєстрації актів цивільного стану внести запис «національність» у паспорт громадянина України (за його бажанням) і у всі реєстраційні документи (за бажанням особи).

 

ІВАН ІЛЛЯШ

 

ВІД РЕДАКЦІЇ

А якої думки щодо порушеної проблеми ви, шановні читачі? Чи треба поновлювати графу «національність» у паспорті та робити відповідні записи в реєстраційних державних документах?

*

У другій публікації за 18.01.2013 р. «Зустрілись два листи» наведено листи двох читачів, які підтримують повернення записів про національність в документи громадян.

Один з них не згоден «з пропозицією вносити запис за бажанням громадянина. Так ми дійдемо до того, що й вік вноситимуть за бажанням. Уявляєте, що в такому разі можуть вказати жінки…».

25.01.2013 р. газета надрукувала під тією ж назвою листи юриста з Києва Миколи Селюка, що підтримує відновлення записів про національність, та Соломона Радула з Каменець-Подільського, який пропонує відкласти ці записи на невизначений термін, бо ще «рано» і це «дорого».

Селюк наводить такий аргумент: «У 2001 р. в незалежній Україні провели перший перепис населення, який зафіксував: кількість українців – 37,5 млн., або 77,8% від загальної кількості населення, росіян – 8,3 млн. (17,3 %), білорусів – 275,8 тис. (0,6%), молдован – 258,6 тис. (0,5%), кримських татар – 248,26 тис. (0,5%), болгар – 204,6 тис. (0,4%), угорців – 156,7 тис. (0,3%), румунів – 151 тис. (0,3%), євреїв – 103,6 тис. (0,2%)…

…у дітей, які народилися після 2002 р. (а їх понад 7 мільйонів) у свідоцтвах про народження не робиться запис про національність батьків. Хто ж вони за національністю»?

Публікація за 8.02.2013 під назвою «Не чубилися, трибуну не блокували, або як 20 років тому парламент приймав доленосне рішення» відповідає на чисельні питання читачів: – Як це сталося?

А сталося все це на диво просто.

26 червня 1992 року, буквально через рік після проголошення незалежності України на виконання парламентської Постанови від 8.10.1991 р. «Про порядок введення в дію Закону про громадянство України» уряд подав на затвердження Парламенту Положення про паспорт громадянина України, в якому зникла 5-та графа про національність, та Положення про свідоцтво, які попередньо були узгоджені профільними Комісіями ВРУ.

Тож і не дивно, що коли нардеп із Закарпаття підтримав свою колегу з Луганщини і зауважив – «Ця графа не потрібна в паспорті», зала йому дружно аплодувала.

До того ж таку позицію рішуче підтримував голова ВР Плющ.

Однак були рішучі виступи і проти ліквідації 5-ї графи. В них йшлося «про те, що в країні не одиниці, не сотні – мільйони людей, які в паспорті з вимушених обставин записували не свою національність». «У зв’язку з тим, що панував антисемітизм, євреї не записувалися євреями». «У зв’язку з тим, що панувала асиміляція, мільйони українців не записувались українцями» – сказав один з парламентарів».

«Останній виступаючий висловив думку більшості тодішніх виборців:

«Кабмін пропонує видати паспорт, який би раз і назавжди поклав край сумнівам і переживанням, до якої ж національності прилучити себе. Такий паспорт утвердив би космополітичний підхід до всіх проблем розбудови Української держави і тим самим узаконив би на певному рівні зрусифікований статус, перш за все українців, у яких би виник сумнів у доцільності національного відродження, а з часом й існування держави Україна за певних несприятливих історичних обставин. Своїми необдуманими рішеннями ми хочемо ще в зародку захоронити таке відродження, віднявши у громадян право з гордістю зазначити в паспорті належність до своєї нації».

«Іван Плющ закликав проголосувати за Постанову ВР про затвердження Положень про паспорт та свідоцтво про народження. «За» віддали голоси 257 народних обранців».

Цей злочин проти України, її народу вчинила Верховна Рада першого скликання першого чотириріччя незалежності, яку нині зовуть кращою проти всіх наступних скликань. Як же вона могла таке вчинити? Вчинила лише тому, що ота більшість в 257 нардепів складалась з учорашніх комуністів-марксистів-інтернаціоналістів, які в такий спосіб реалізували марксову мрію про ліквідацію націй і інтернаціоналізм.

Яким би «поганим» порівняно з «красивим» парламентом початку 90-х років не виглядав нинішній, як би в ньому проросійськи налаштовані комуністи-марксисти-інтернаціоналісти не братались з проросійськи налаштованими регіоналами-інтернаціоналістами, та все ж він не зміг би прийняти подібних ганебних Постанов. Цього не дозволила б йому нинішня «націоналістична» опозиція, яка отримала б народну підтримку. А якби ми всі – 37,5 мільйонів українців одностайно підтримали свою опозицію, діяли разом з нею, то отримали б і записи про національність, і справді «красиву», підзвітну народу Верховну Раду, і таку ж державну владу, і незрівнянно краще життя.

13, 20, 27.02.2013 р. газета продовжила публікацію читацьких листів. І не лише тих, що підтримують вимогу поновити записи про національність, а й рішучих противників. Наведені й результати соцопитування:

«На запитання «Чи потрібно зазначати національність у документах громадян?», 54% респондентів відповіли – «Неодмінно»; 15% – «тільки за бажанням громадян»; майже 23% опитаних вважають, що «п’ята графа» може призвести до дискримінації».

*

22.02.2013 р. газета надрукувала статтю автора згаданих законопроектів про записи національності в документах громадян, народного депутата України Олега Канівця «Графа «Національність»: юридичний аспект».

«Кому і чому було вигідно протягом першого десятиліття незалежності України зробити все для того, щоб із реєстраційних документів прибрати графу «національність»? Яку мету переслідували ці люди?

Мимоволі згадуються слова першого Президента України Леоніда Кравчука, що в Україні як демократичній і правовій державі всім неукраїнцям має бути краще, аніж в їхніх національних державах. Імовірно, Президент знав, про що каже…

…всупереч 21-24 статтям Конституції України, за якими всі люди рівні у своїй гідності та правах, саме українці, як титульна нація держави, позбавлені свого права на ідентифікацію за національною ознакою, бо ж національні меншини таке право мають…

…Прикро, що більш як 20 років після здобуття Україною незалежності ми повинні думати про те, як урівняти в правах з національними меншинами титульну націю держави – українців!..

…Схоже, від початків незалежності йде тиха війна проти українського народу, війна на знищення цілої нації!

…не змогли впродовж століть виморити українців голодоморами, депортаціями до Сибіру чи м’ясорубками у великих і малих війнах, тому вирішили це зробити непомітно – просто затвердити зразки реєстраційних документів, в яких не передбачена графа «національність». І ведуть цю війну проти власного народу можновладці, які живуть в незалежній європейській державі…»

Роздуми О. Канівця приводять до висновку про притягнення до сурової відповідальності екс-президента Кравчука, екс-спікера парламенту Плюща, екс-прем’єра Кінаха, інших можновладців, які вчинили цей злочин, організували оту війну проти власного народу. За роки свого президентства Ющенко навіть не спробував законодавчо відновити записи про національність, навіть не згадував цю болючу проблему.

Наша Редакція теж надіслала свого листа до газети:

«Боротьба за ліквідацію записів про національність громадян має чималу історію і мету ліквідувати нації.

Саме ця мета одна з осоновоположних Марксового вчення про завоювання, підкорення світу пролетаріатом (- Пролетарі всіх країн, єднайтеся! – Даєш всесвітню пролетарську революцію! – Хто був ніким, той стане всім!), про заміну національного розмаїття суцільним інтернаціоналом. Саме тому міжнародна спілка комуністів отримала назву Комінтерн, а її гімном став Інтернаціонал.

Крім ліквідації націй марксизм також передбачив ліквідацію сім’ї, бо вона перешкоджає абсолютній свободі «кохання» – статевих стосунків; ліквідацію релігії, церкви, Бога, бо вони ворожі марксизму, є «опіумом для народу»; ліквідацію приватної власності.

Чому саме пролетарів Маркс обрав виконавцями своїх геніальних задумів?

Ось як словники трактують пролетаря:

– злиденний голодранець без освіти, професії, без сімї, віри, національності, Батьківщини, тобто це – люмпен, покидьок.

Саме тому для Маркса, для реалізації його грандіозних планів це був ідеальний людський матеріал: адже його найлегше ошукати, обдурити, спонукати на будь-які злочини, ним легко, зручно маніпулювати, керувати. Марксові плани легше здійснити, якщо все людство перетворити у схоже на пролетарів скопище, бидло без роду-племені, віри, національно-родової пам’яті, гідності тощо. І саме для того, щоб перетворити всіх у пролетарів, він і проголосив тотальну ліквідацію приватної власності.

*

Як тільки більшовики-марксисти захопили владу в Росії у 1917 р., негайно розпочалось втілення в життя марксистської теорії.

Розпочалось з нечувано лютої війни проти Бога, народної віри: вщент пограбували, зруйнували чи перетворили в хліви, стайні, склади або клуби для розваг ювелірної краси церкви, мечеті, синагоги, костьоли, собори, лаври, монастирі – культові храми всіх релігій, святі ікони розтоптали, сплюндрували, викинули на смітники, знищили, закатували десятки тисяч священнослужителів.

Нічого подібного історія людства ще не знала, не бачила.

Водночас ліквідували, експропріювали приватну власність, зробили кожного, всіх пролетарями.

Не забарилась і оскаженіла війна за торжество, панування інтернаціоналізму.

Особливо запеклою, звірячою була вона проти українців, які за переписом
1929 р. були найчисельнішою нацією в СРСР – 84 млн. У наступні роки чисельність населення всіх республік значно зросла, у деяких навіть в 2, 3 і більше рази, а українців «зменшили» втричі. Під гаслом боротьби з так званим «українським буржуазним націоналізмом» вщент знищили, закатували сміливу, мудру, патріотичну – красну еліту української інтелігенції і таким чином обезголовили народну масу. Організували три голодомори-геноциди (1921-1923 рр., 1932-1933 рр., 1946-1947 рр.), звірячі масові репресії тощо і в такий спосіб знищили, закатували десятки мільйонів українців.

Не забули, не полінувались знищити і з давніх-давен улюблених народом, оспіваних Шевченком кобзарів.

Спочатку їх відстрілювали по одному. А коли така непродуктивна «праця» набридла катам, вони зібрали всіх кобзарів нібито на так званий Перший Всеукраїнський конгрес лірників і бандуристів і після реєстрації повезли до Москви нібито на так званий з’їзд народних співців народів СРСР. По дорозі поїзд зупинили вночі на станції Козача Лопань, відвели понад 300 сліпих кобзарів у ліс, разом з дітьми-поводирями вишикували в шеренгу над заздалегідь викопаним ровом і розстріляли з кулеметів. Трупи посипали вапном, закопали, а бандури спалили.

Реалізуючи марксову ідею про завоювання світу пролетаріатом, радянські комуністи підготували та розв’язали другу світову війну і залили світ кров’ю. Результатами своєї злочинної діяльності вони яскраво продемонстрували ієзуїтську брехливість, підлість, злочинність марксизму. У порівнянні з ним і його автором фашизм і «відвертий», «чесний» Гітлер з його «Майн кампф» виглядають жалюгідно, нікчемно.

*

Хоча війна з українським буржуазним націоналізмом тривало безперервно аж до розвалу СРСР, комуністичним катам так і не прийшло в голову ліквідувати записи про національність в документах громадян.

Це тихо, без зайвого шуму і в одну мить вчинила вже в роки незалежності наша «рідна» Верховна Рада, а «рідний» Уряд довершив справу.

В результаті в Україні не стало ні українців, ні 136 інших національностей, що в ній проживають. Натомість панує суцільний інтернаціоналізм. І всі ми мовчки це проковтнули, ніби нам, дурням, так і треба. А нас же 46 мільйонів…

Шановного поета, Героя України Б.І. Олійника нещодавно запитали, як він ставиться до цієї проблеми. Борис Ілліч відповів:

– Я був першим, хто виступив у Верховній Раді з рішучим протестом проти ліквідації записів про національність, бо це злочин проти української нації. Ці записи потрібно негайно відновити!

Тож давно настав час назвати поіменно тих, хто вчинив цей жахливий злочин проти власного народу, притягти до суворої відповідальності, покарати.

І всі ми повинні щиро подякувати газеті «Голос України» і народному депутату України Олегу Канівцю, одностайно, всенародно підтримати їх ініціативу та вимагати негайно відновити записи про національність».

*

1 березня 2013 р. газета провела «круглий стіл», на якому підбили підсумки цієї дискусії. В ньому взяли участь народні депутати України Григорій Омельченко і Олег Канівець, директор Фонду соціальної стратегії Михайло Павлів, заступник головного редактора «Голосу України» Володимир Краснодемський та модератор «круглого столу», оглядач газети Іван Ілляш.

Потрібно відзначити визначну роль Івана Яковича в організації цієї вкрай важливої газетної кампанії. Він виконав величезну висококваліфіковану роботу по підготовці 9 публікацій, «круглого столу», вичитав, відредагував сотні читацьких листів, сам написав кілька текстів тощо. Незалежно від її результатів ця кампанія отримала величезний суспільний резонанс, буквально прикувала увагу громадськості до надзвичайно важливої, доленосної для кожного українця, всього народу проблеми.

«Голос України», провівши дискусію щодо «п’ятої» графи, зробив більше, ніж колишня і теперішня влада, яку, схоже, і національне, і патріотичне питання мало хвилює» (з листа Ольги Шуневич з Києва).

Звіт про засідання «круглого столу» під назвою «Держава сильна тоді, коли національно єдина» надруковано 26.03.2013 р.

З 5-ти його учасників 4 рішуче виступили за поновлення записів про національність, навели переконливі аргументи, обґрунтування своєї позиції. І лише один М. Павлів рішуче виступив проти. Газета поставилась до нього об’єктивно: в публікації наведено 8 цитат з його виступів, тоді як з виступів Г. Омельченка і О. Канівця лише по 2, які переважно складаються з аргументованих заперечень йому. Тобто виникла змістована дискусія.

Наведемо деякі уривки з цієї публікації:

«… нас, українців, ввели в оману. Нам казали, що вилучення «п’ятої» – це вимога Ради Європи, що ця графа, мовляв, веде до дискримінації. Так ось – жодної такої вимоги ні Ради Європи, ні ОБСЄ, ні інших міжнародних інстанцій щодо графи «національність» не було. Тому що в Європі та світі… людина має право індифікувати себе щодо національності» (Г. Омельченко).

«…в інших країнах в паспорті немає графи про національність… тому що коли самоіденфікацію вносять в національний документ, це може призвести до дискримінації… використовувати… недемократичні інструменти на кшталт графи «національність»… неправильно» (М. Павлів).

«В європейських країнах, якщо немає у паспорті графи «національність», то вона є в реєстраційних документах. У нас же її прибрали…

Сьогодні у нашому законодавстві ви не знайдете відповіді: а хто ж такий українець, яким чином захищені його права? А у спеціальному законі про національні меншини чітко виписані їхні права…

Повертаючи графу «національність», щоб захистити права корінної нації, ми аж ніяк не принижуємо інші національності. І не треба пересмикувати та спекулювати на тому, що, мовляв, такий запис може стати для когось дискримінацією» (О. Канівець).

«…питання про корінну націю і хто є хто за національністю – це відвертий націоналізм… Націоналізм… будь-де засуджується… І порушення питань, пов’язаних із національністю – це створення передумов для розділу людей на перший та другий сорт. Ті і ті громадяни України, але перші корінна нація, а другі – не корінна» (М. Павлів).

«Ми прагнемо того, щоб не ущемлювалося моє право, як і мільйонів інших співвітчизників, називатися українцем і закріпити це юридично… за десять років народилося сім мільйонів дітей – і хто вони, скажіть, за національністю?» (О. Канівець).

«Громадяни України. Люди, біологічний вид… («біомаса» – ред.)» – відповідає «патріот України» М. Павлів, який «самоіндифікує себе українцем», хоча «розмовляю російською мовою…, моя мати росіянка, а батько – наполовину білорус».

Насправді схоже, що він і не патріот, і не українець, не росіянин, не білорус, а заядлий марксист-інтернаціоналіст, бо запекло воює за втілення марксової мрії про перетворення людей, людства в «біологічний вид», біомасу без роду-племені, національності – в бидло.

«І я бунтую саме проти цього, бо біологічними видами легко керувати, легко маніпулювати» (О. Канівець).

«Я вимагаю від влади повернути наше право на ідентифікацію. Те, що зробила наша влада, не піддається осмисленню. Так роблять ті, хто хоче знищити все українське. Зробити нас безхатченками, без роду і імені, перекотиполем, позбавити нас пам’яті. Так роблять перевертні, хохли, малороси. Я не хочу уподібнюватися тим, хто по декілька разів змінював свої імена, прізвища, по батькові, щоб позбутися своєї національності, стати членами панівної нації. Я не хочу бути зрадником. Я хочу бути украхнцем» (з листа Юрія Панича зі Львова).

Підсумки дискусії, матеріали «круглого столу» газета надіслала до Верховної Ради і Кабміну.

*

В телешоу Шустера на телеканалі «Інтер» 29.03.2013 р. теж йшла мова про п’яту графу.

Фракція партії «Свобода» офіційно надіслала голові ВР Рибаку кілька десятків запитань, серед яких і таке: – Який національний склад народних депутатів?

Шустер запитав у аудиторії: – Чи має для вас значення національність нардепів? На початку телешоу відповідь була така: – для 50% «має», для 50% «немає», а після бурхливої дискусії і переголосування перших зменшилось до 30%, других збільшилось до 70%.

Було й інше запитання: – Чи потрібно повертати записи про національність в документи громадян? 60% аудиторії проголосували «за» ,40% «проти».

В дискусії з цих питань більш активними, навіть нахабними були нардепи-регіонали (серед них ганебнозвісний Колісніченко і огиднозвісна Богословаська), тоді як нардепи-опозиціонери поводились стримано, більш коректно.

Ця, так би мовити, «проба пера» свідчить, що обговорення у ВР законопроектів О. Канівця буде вкрай бурхливим, гарячим, а регіонали і комуністи братніми зусиллями провалять їх.

*

В роки незалежності корінна, титульна українська нація, що налічує 37,5 млн. осіб – 77,8% загальної чисельності населення країни, опинилась в жалюгідному стані, безправна, зацькована, над нею відверто знущаються, а ліквідація в ці ж роки записів про національність фактично спрямована на її знищення.

Саме з цієї причини вона повстала у 2004 році, вчинила Помаранчеву Революцію, розігнала тодішню владу, своїх гнобителів, посадила в президентське крісло, довірила владу Ющенку.

Вперше після розвалу радянської імперії і народження нової незалежної держави Україна з’явилась реальна можливість її прискореного всебічного розвитку, докорінного покращання народного добробуту, життя.

Однак замість того, щоб скористатись цією можливістю, Ющенко перекреслив, знищив її – зрадив народну довіру і повернув владу тим самим народним гнобителям.

Країну негайно охопила економічно-виробнича, фінансова, соціальна криза, що стрімко зростає, поглиблюється. Так само стрімко зростають хабарництво, казнокрадство, корупція, непробивна бюрократія та всенародні злидні. Знищили тисячі малих підприємств,  десятки тисяч їх працівників стали безробітними. Іноземні інвестори тікають з країни, обходять її десятою дорогою. Понад 80% населення проживає за межею бідності, понад 10 мільйонів пенсіонерів не мають за що повноцінно харчуватись, місяцями не виплачується зарплата. Закривають школи, лікарні, ліквідують села. Прискорено зростає масове безробіття, особливо серед молоді, жінок і людей старшого віку, без малого 10 мільйонів трударів повтікали закордон в пошуках кращої долі, а їх діти осиротіли.

А тим часом запекло нищаться основи демократії.

Відверто і масово фальсифікуються будь-які вибори, продають і купують їх результати, або їх вирішують вже не голоси виборців, а підневільні суди, які по закону не мають на те права. Правоохоронні органи, суди всіх рівнів забули свої професійні обов’язки, забули про закон, сором, совість, честь, гідність і виконують лише вказівки влади, яка з їх допомогою чинить політичні розправи, все крутіше закручує гайки, відкрито розбудовує свою диктатуру.

Водночас стрімко зростають наступ, натиск на все українське від мови, національної культури, освіти, книговидавництва, ЗМІ до громадського життя та жорстока помста «помаранчевим націоналістам – фашистам», як побратими комуністи і регіонали величають тепер українських патріотів, яких люто ненавидять, як і всю українську націю. Вони відкрито демонструють свою ненависть до української мови, не визнають її державною, порушують Конституцію і навіть в парламенті розмовляють виключно російською, яку і вважають своєю державною. По всій країні вони створюють антиукраїнський (по їхньому – «антифашистський») фронт.

У відповідь стрімко зростає і суспільний супротив, набирає силу, закіпає всенародний гнів, загрожує вибухнути новою революцією.

І ніхто не знає напевно, чим все це скінчиться…

РЕДАКЦІЯ “Педагогіка толерантності №1 2013 рік”

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *