ОЗДОРОВИМО БДЖІЛ – БУДЕМО ЗДОРОВІ САМІ І ЗБЕРЕЖЕМО ДОВКІЛЛЯ

Автор | 7 Грудня, 2021

Автор статті – Анатолiй Потопальський кандидат медичних наук, доцент, старший науковий співробітник, колишній зав. відділу, пізніше лабораторії модифiкацiї структури бiологiчно активних речовин Iнституту молекулярної бiологiї i генетики Нацiональної Академiї наук України, директор Iнституту оздоровлення i вiдродження народiв України та благодійного фонду «Небодарний цілитель», Керівник Центру духовного відродження та оздоровлення людини і довкілля на базі Національного університету біоресурсів і природокористування (НУБіП) України, Заслужений винахідник України, довічний Президентський стипендіат, автор унікальних протиракових препаратів, біотехнологій та нових сортів перспективних рослин, номінант  Нобелівської премії 2004 р.  за спеціальністю “медична хімія” за поданням зарубіжних вчених.

Бджiльництво – одна з найдревнiших галузей домашнього господарс­тва та сiльськогосподарського виробництва. Дотепер вважається, що одо­машнення бджiл вiдбулось 7-10 тис рокiв тому пiсля не менш тривалого часу бджолярського промислу людей на диких бджiл. У Древнiй Русi мед i iншi продукти бджолярства (вiск, перга-пилок, прополiс, маточне мо­лочко та медовi напої) були не тiльки основою податкiв серед свого на­роду, але й продуктами для торгiвлi з закордонними державами. Вся Єв­ропа була найбiльш густо заселеної бджолами територiєю, де число бджолосiмей перевищувало 12 млн,що складало понад 2,5 тис сiмей на 1 кв. км. Але внаслідок масової загибелі бджіл від всеосяжного застосування отрутохімікатів це число зараз скоротилось на половину.

Після економічного занепаду в Україні у 1995-2000 рр. кількість бджолосімей у державі скоротилась до 2,86 млн сімей, але вже у 2005 р. досягла 5 млн і до тепер постійно зростає.

Тому до нас постійно звертаються бджолярі, читачі журналу “Пасіка” і юні пасічники з проханням повернутись до нашої попередньої публікації у цьому журналі (Анатолій Потопальський “Оздоровимо бджіл – поліпшимо здоров’я і добробут народу”, 1999 р. -№11) з доповненням сучасними даними науковців, спеціалістів-пасічників і числених аматорів.

Після тривалого розбрату у спілках пасічників у наш час відновлюються структури обласних, районних, селищних сільських товариств. Проводяться конференції, семінари майстер-класи. Активно поширюється досвід пасічників і органів охорони здоров’я не тільки з оздоровлення і лікування продуктами бджільництва, а й використання цілющих вібрацій біополя бджіл – “апітерапія”. До лав досвідчених пасічників вливається молоде покоління професіоналів і аматорів.

При цьому ширше вивчається досвід не тільки сучасників, а й багатющий призабутий доробок наших предків. Особлива увага сучасників звернена також до збережених древніх пасік при християнських монастирях. Монахи-пасічники помітили, що чим ближче до храму стоять вулики, тим продуктивніші і здоровіші бджоли. До застосування отруто-хімікатів монахи не мали поняття про загибель здорових бджіл. Тому у багатьох монастирях, зокрема у жіночому Корецькому Свято-Троїцькому монастирі на Рівненщині бджіл поселяють у вулики, які розміщені у спорудах за структурою і виглядом православного храму (Фото 1).

Фото 1. Пасіка Корецького Свято-Троїцького монастиря (Рівненщина)

Бджоли це не тiльки мед, а й мiльярди запилених рослин. Тому недаремно в доiсторичнi часи люди ставились до бджiл, як до розумних i соцiально органiзованих комах, що залишились вiд найдревнiших i самознищених цивiлiзацiй, якi знайшли собi поряту­нок у лісах і гiрських мiсцевостях. Менi пiд час службових подорожей до Iндiї пощастило побачити цi вiльнi багатометровi невмирущi сiм’ї в гiрських ущелинах Гiмалаїв просто неба, довжина вощини досягає 3-5 м. Під час наших відвідин древнього, покинутого жителями через посуху та відсутність води великого міста-фортеці  перед нами впала величезна брила-вощина вагою більше 100-150 кг. Нас господарі почастували цим дивовижним медом.

Про величезну повагу і любов до цих Божих комах свідчить також ставлення до їх загибелі. У мовах більшості народів світу кажуть, що бджоли “вмирають”. В той же час  про таких вірних  друзів і рятівників з тваринного світу, як собаки, коти, коні, корови, птахи кажуть “здихають”.

А народна медицина використовує не тільки такі продукти бджільництва, як мед, віск, пергу, пилок, забрус, маточне і трутневе молочко, а й тільця померлих бджіл – підмор для ефективного лікування. Ним лікують радикуліти, остеохондроз і остеопроз, переломи, порушення кровообігу та відновлення пам’яті. Народні цілителі і лікарі рекомендують хворим після виснажливих хвороб більше часу перебувати біля пасіки, регулярно піддаватись ужаленню бджолами і постійно вживати лікувально-оздоровчу їжу – продукти їхньої життєдіяльності.

Велику роль в розвитку бджолярства відіграватимуть стародруки пасічників та музеї бджолярства. Один з них давно існує в інституті бджільництва імені П.І. Прокоповича у м. Києві (вул. Заболотного, 19).

 А нещодавно великим ентузіастом збереження Природи М.Г. Самчуком разом з досвідченими пасічниками – головою Коростенської спілки пасічників Клименком Володимиром Олександровичем та його заступником Обіходом Володимиром Андрійовичем у дендропарку доктора А.І. Потопальського “Перемога” у с. Ходаки на Коростенщині  створено музей історії бджільництва Древлянського краю (Фото 2, 3).  

Тут використано 150-300 річні вулики-колодачі (борті) з різних районів Полісся (Фото 4 ). А першоосновою музею став вулик-колодач, придбаний у 1947 р. У с. Берестовець моїм дідусем Данилом на моє прохання. Моя любов до Природи та її представників – друзів наших менших була вирішальною при виборі професії лікаря і подальших наукових дослідженнях.

Фото 2. Засновники музею бджільництва Древлянського краю в перший місяць його функціонування М.Г. Самчук та А.І. Потопальський біля древніх поліських колодачів у сорокалітній липовій алеї у дендропарку доктора А.І. Потопальського «Перемога»
Фото 3. Голова Спілки пасічників Коростенщини «Медове Полісся» Володимир Клименко у дендропарку доктора А.І. Потопальського «Перемога»
Фото 4. Вулики-колодачі (борті) на липовій алеї у музеї бджільництва Древлянського краю у дендропарку доктора А.І. Потопальського “Перемога”

М.Г. Самчук – колишній успішний учень М.І. Потопальської, нині 92-річної берегині дендропарку, заснованого її молодшим братом А.І. Потопальським.  М.Г. Самчук  має багатющий досвід організації та забезпечення заповідників у Чорнобильській зоні, зоопарків у теперішньому мисливському господарстві с. Ушомир. А директором дендропарку – цього майже 40-гектарного дива рослинного світу, є молодша сестра А.І. Потопальського – провізор і знавець рослинного світу Л.С. Дідківська (Фото 5). Багаторічна берегиня цього поліського дива – 92 річна Марія Іванівна Потопальська, середня сестра  А.І. Потопальського (Фото 6). М.І. Потопальська – колишній вчитель української мови і літератури з 40-річним стажем у с. Ушомир.

Фото 5. Директор дендропарку “Перемога” Л.С. Дідківська
Фото 6. Берегиня дендропарку М.І. Потопальська з братом А.І. Потопальським

До зеленого раю Поліського краю тепер додався і музейний бджолиний рай майже двох десятків колодачів. Правильність і перспективність такого об’єднання підтверджують численні відвідувачі дендропарку з України, Росії, Чехії, Франції, Японії, Ізраїлю та небайдужі учні місцевих шкіл, які активно допомогають дендропарку.

Розвиток нашої цивiлiзацiї не супроводжу­вався розумним, а тiльки експлуататорським сьогоденням, використан­ням i знищенням диких бджолиних осель. Тому щороку набувають бiльшого поширення хвороби бджiл, особливо вiруснi, грибковi та варро­атоз.

Для успiшної боротьби з шкiдливими наслiдками екологiчних бiд, та масових хвороб бджiл нами на протязi кiлькох десятилiть розробленi ефективнi засоби i методи нескладного i порiвняно недорого­го оздоровлення бджiл. Вони перевiренi бджолярами-аматорами та науков­цями i виробничниками. Серед них противірусні, протипухлинні, антимікробні та імунокорегуючі препарати ізатізон (Настанова Державного департаменту ветеринарної медицини від 10.04.02 № 15-14/105), ізатітоній, Технологiя пiдвищення життєздатностi та продуктивностi бджiл та ін.

Журнал “Пасіка” №8, стор. 6-8.

Продовження читайте в 9, 10, 11, 12 номерах журналу “Пасіка” на сайті ІОВНУ