«Dilde, Fikirde, Iste Birlik»

                                                                      «Єдність у словах, думках і діях»

                                                                        Ismail Gaspirali

                                                                            Ісмаїл Гаспринський

 16 травня 2014 року в Національній опері України ім. Т.Г.Шевченка відбувся вечір-реквієм, присвячений 70-річчю депортації з Криму кримськотатарського народу та інших національностей. Показовим є те, що в цей же день виконуючий обов’язки Президента України О.Турчинов, враховуючи те, що через 70 років після депортації в травні 1944 року, кримськотатарський народ знову постає перед загрозою дискримінації на рідній землі, видав Указ Президента України, згідно якого в Україні установлюється «День боротьби за права кримськотатарського народу», який має відзначатися щороку 18 травня.

 Звертаючись з цього приводу до співвітчизників, Олександр Турчинов зазначив:

Дорогі співвітчизники! У цей скорботний для України день ми вшановуємо пам’ять усіх, хто став жертвою більшовицького режиму. Більш ніж вісім десятиліть минуло відтоді, як маховик сталінської репресивної машини набрав повних обертів. Загинули мільйони безневинних людей, а десяткам мільйонів було зламано долю. Жертвою карателів із НКВС у часи лихоліття міг стати кожен, незалежно від віку, національності, соціального статусу, професії, релігійних переконань. Злодіяннями тодішніх можновладців знищувалося вільне слово, думка, віра у майбутнє.

 Попри величезні втрати, наш народ вистояв. Здобуто омріяну століттями незалежність. Але сьогодні певні сили всередині країни та за її межами прагнуть реваншу і намагаються знову повернути тоталітарне минуле, пробують одурити суспільство, кличуть назад в імперію. Переконаний, що ці спроби приречені на неминучу поразку. Ми захистимо свій демократичний європейський вибір, свою державу!

 Проте, натомість в цей же самий день – 16 травня ц.р. самопроголошений глава республіки Крим Аксьонов заборонив проведення будь-яких масових заходів на території Криму, в тому числі й з нагоди дня скорботи та пам’яті 70–річчя депортації кримськотатарського народу.

 У вечорі-реквіємі в Національній опері взяли участь безпосередні учасники минулих трагічних подій, керівники Уряду, органів державної влади, народні депутати України, представники громадських та релігійних організацій, діячі культури та мистецтва, студентська молодь.

Вечір відкрив Народний артист України Олексій Богданович:

– Цього року наша країна готувалася до урочистостей пов’язаних із семидесятиріччям від того страшного дня – 18 травня, дати, вкарбованої болем у долю кожного кримського татарина. Але ніхто з нас не чекав того драматизму, що набула ця дата нині як для кримськотатарського, так і для українського народу. Ніхто з нас не був готовим, що слово «депортація» – не історичний термін, не анахронізм, а те, що відбувається вже зараз із найкращими з кримських татар, а може торкнутися знову кожного представника цього стражденного народу.

Україна сьогодні плаче разом із вами. Український народ також причастився того болю, що його пережили кримські татари, наших дідів і батьків вивозили на чужину в тих самих коров’ячих вагонах. Тільки – на щастя – не всіх! Українці народжені в Казахстані, у Сибіру, також, як і ви, верталися на рідну землю, також, як і ви, ми плекаємо нашу стільки разів заборонену мову… Але такої тотальної національної катастрофи, яку влаштувала радянська влада для кримських татар, українці не знали. 9 травня Крим було звільнено від німецько-фашистських загарбників. Тоді ж, у травні хлопців-підлітків мобілізували до трудової армії.

         А о четвертій ранку 18-го травня 1944-го року у кожен кримськотатарський дім увійшли військові, прочитали наказ і дали на збори 15 хвилин. Чоловіки були на фронтах, хлопці – на воєнних заводах Росії, отож військові прийшли виганяти з рідних хат старих, жінок і дітей. За кожними двома кримськими татарами, незалежно від їх віку, прийшли двоє солдатів і офіцер. В період з 18 по 20 травня з Криму були депортовані близько двохсот тисяч людей. Дорогою до місць вигнання загнула майже половина. Чоловіки, які захищали батьківщину, незалежно від звань і військових винагород, після повернення з фронту також депортувалися… Весь кримськотатарський народ був таврований радянською владою ганебним визначенням «народ-зрадник».            Весь кримськотатарський народ був позбавлений права на своє море, свої гори й степи, права на Крим».

В залі підсвічуються державний український та національний кримськотатарський прапори, а Академічна чоловіча хорова капела ім. Л.Ревуцького  виконує Гімн кримськотатарського народу «Ант еткенмен» та державний гімн України.

 

 

 

Гімн кримськотатарського народу(кримськотатарською мовою)

Ant etkenmen, milletimni? yaras?n? sarma?a,

Nas?l olsun bu zavall? qarda?lar?m i?lesin?

Onlar i??n ?k?nmesem, mu?aymasam, ya?asam,

Y?regimde qara qanlar qaynamas?n, qurus?n.

Ant etkenmen, ?u qaran?? yurtqa ?avle sepmege,

Nas?l olsun eki qarda? bir-birini k?rmesin?

Bun? k?rip usanmasam, mu?aymasam, yanmasam,

K?zlerimden aqqan ya?lar derya-de?iz qan olsun.

Ant etkenmen, s?z bergenmen millet i??n ?lmege,

Bilip, k?rip milletimni? k?z ya??n? silmege.

Bilmey, k?rmey bi? ya?asam, Qurultay?a han olsam,

Kene bir k?n mezarc?lar kelir meni k?mmege.

Той же текст в українському перекладі Михайла Карпового – номінанта конкурсу поетичних перекладів «Гоголівська академія»:

Я поклявся кров обмити з ран твоїх, народе мій,

бо чому повинні гнити братчики мої в ярмі?

І якщо в житті спокійнім не терпітиму за них,

кров гаряча до краплини висохне нехай в мені!

Я поклявся світло правди в темний край принести мій,

бо чому не може брата брат побачити в пітьмі?

І якщо від цього горя не болітиме мені,

то нехай наплачу море я кривавими слізьми!

Я поклявся, давши слово за народ померти мій,

втішити його в недолі, сльози витерти рясні.

Бо якщо я навіть ханом буду жити сотні літ,

все одно пора настане в землю полягти мені!

 Першим до слова запрошується Мустафа Джемілєв[1].

– На нашій землі встановився окупаційний режим, ми не знаємо, як довго він триватиме. В цій ситуації наш народ опинився у самому принизливому положенні. Адже не зважаючи на жорстоку дискримінацію, на те безправ’я, в якому перебували кримські татари на своїй землі, вони протягом 23-х років незалежності України були основною державницькою силою, яка протистоїть сепаратистським силам на території Криму.

*

Моя життєва доля, службова та громадська діяльність вже чверть століття пов’язана із вирішенням нагальних соціально-політичних проблем кримськотатарського народу. І цього дня, напередодні вечору-реквієму ми дружно обнялися з шановним Мустафою, як і раніше в минулі часи, я мав змогу отримати відповідь на декілька важливих запитань.

На перше запитання щодо зміни напрямків його діяльності, Мустафа Джемілєв зазначив, що й надалі вони залишатимуться незмінними і головне: «Це – виборення права на поновлення кримськотатарської автономії у складі незалежної держави України».

Щодо відношення кримських татар до окупаційних дій російської влади він зазначив, що більшість кримських татар не сприймають окупацію Криму і мріють, щоб російська влада покинула його територію. Однак Росія хоче примусово зробити всіх своїми громадянами. Кримські татари не хочуть приймати російське громадянство. Але, якщо вони його не приймають і не отримують російські паспорти, то розглядаються окупаційною владою як іноземці, з усіма наслідками: їм доводиться звертатися за правом на проживання, у них виникають проблеми з роботою й інші труднощі. У зв’язку з цим українська влада ухвалила закон про окуповані території, де говориться: що, якщо громадяни України змушені будуть під тиском російської влади написати заяву про відмову від українського громадянства, то українське громадянство у них при цьому зберігається. Якщо російська влада відбирає у них українські паспорти, то на території України вони зможуть отримати їх дублікати, а після закінчення окупації автоматично стати повноцінними громадянами України. У цій непростій ситуації є люди, що відмовляються брати російські паспорти.

         На запитання коли Він вперше дізнався про необхідність боротьби за поновлення прав свого народу, Мустафа-Ага відповів, що це сталося понад пів-століття тому, ще тоді, коли йому виповнилося тільки 5 років, і в 1959 році він дізнався про звернення представників кримськотатарського народу до вищого керівництва радянської держави про право повернення до Криму його співвітчизників.

         Щодо його можливої поїздки до Криму найближчим часом для участі у відповідних заходах, він відповів, що, враховуючи відповідні рішення російської влади та негативний розвиток подій, це практично неможливо, хоча йому дуже хотілося бути 18 травня в Криму разом зі своїм народом, зі своєю родиною.

На завершення Мустафа Джемілєв  побажав, у цей скрутний час українцям: «Щастя, миру та злагоди в суспільстві, в кожній оселі та в кожній родині на довгіє-довгіє часи!».

*

         Премєр-міністр України Арсеній Яценюк розпочав свій виступ кримськотатарською мовою і зокрема сказав: «Хошкельдинес кахраман кримтатар миллекинін темсильджилері!» (Ласкаво просимо, шановні представники героїчного кримськотатарського народу!)

Після жахливої радянської депортації кримських татар у когось була зневіра, хтось не сподівався повернутися на свою землю. Але віра великого народу, його переконання і сила дали можливість не тільки повернутися в рідний Крим, а й зберегти свій народ, свою мову і майбутнє для кримських татар.

І сьогодні ми віримо і знаємо, що нам не треба буде чекати 40 років, щоб кримськотатарський і український народи сказали – це наша Батьківщина, це наша земля, і ніхто ніколи Крим у нас не відбере.

Український і кримськотатарський народи – це братні народи, вони були, є і будуть братами. Ми разом боролися за нашу свободу. Ця боротьба ніколи не була простою і не буде. Це велика плата, але це боротьба за майбутнє наших дітей і нашої країни. Ми виборемо це майбутнє у нашому спільному єднанні, у нашому спільному поході, тому що ми з вами на світлій стороні, ми з вами на стороні добра.

         Сталін і більшовики думали, що через депортацію вони можуть знищити цілий народ… Ніколи. Цей народ знищив режим, який їх депортував і який над ними знущався. Кримські татари є, а більшовиків немає. І так буде.

Арсеній Петрович також повідомив, що в Києві буде створено Кримський Дім – культурний, громадський, політичний осередок супротиву окупації.

Далі виступив Штефан Фюле, єврокомісар з питань розширення та європейської політики сусідства.

Шановний Прем’єр-міністре, шановний Мустафа.

Пані та панове!

Раніше поточного місяця ми відзначали 69-у річницю із дня закінчення Другої світової війни.

Пам’ятаючи про звірства війни та для уникнення будь-яких нових воєн, Європа постала з руїн та вдалася до безпрецедентних зусиль для побудови спільного європейського дому. Зрештою, це призвело до створення Європейського Союзу – об’єднання, в якому багато з тих, хто воював проти одне одного у минулому, зараз працюють разом заради кращого майбутнього.

Сотні тисяч проєвропейських протестувальників, яких ми бачили в Україні раніше поточного року, довели: ідеї, які лежать в основі створення Європейського Союзу, й досі живі і їх поділяють навіть за межами самого ЄЄ.

Для декого – негативні наслідки Другої світової війни тривали протягом значно більшого часу. Кримським татарам, яких було депортовано зі своєї батьківщини у 1944 році за їхню начебто співпрацю із нацистською Німеччиною, дозволили повернутися на свої землі лише наприкінці 1980-х років. Їхня подальша реінтеграція у рамках української держави не проходила без розбіжностей і перешкод – однак процес йшов своїм шляхом.

Незаконна анексія Криму, яку ми ніколи не визнаємо, і складне становище кримських татар у новому середовищі змусили нас зібратися радше тут, у Києві, аніж у Криму, аби вшанувати 70-у річницю їхньої депортації.

Європейський Союз – це об’єднання верховенства права, прозорості та підзвітності. Це те, чим були натхненні протестувальники на Майдані, виступаючи проти беззаконня та безкарності. Новий уряд України налаштований на проведення політичних і економічних реформ, включно забезпечення прав національних меншин, захисту й розвитку мов національних меншин і регіональних мов, – у відповідності до стандартів Ради Європи.

У ті часи пройти через війну та депортацію було трагедією для кримських татар. І якою трагедією та соромом є те. що зараз, у XXI столітті, коли кримські татари остаточно повернулися на свої землі, їх переслідують, залякують та змушують приймати громадянство іншої держави.

Моя мати завжди казала мені: ти не повинен брехати і красти. Наразі, немов у не такому вже й далекому минулому, кримські татари знову зіштовхнулися із залякуванням на своїй рідній землі. Попри це, вони на диво залишаються мирними.

Європейський Союз займає тверду позицію у відстоюванні суверенітету і територіальної цілісності України, у підтримці довгоочікуваного процесу реформ Підтримка кримських татар є і залишатиметься невіддільною частиною зобов’язань Євросоюзу щодо України.

Офіційну частину вечора завершили виступи Астрід Торс, верховного комісара ОБСЄ з питань нацменшин та Володимира Буковського, відомого дисидента  радянських часів.

Другу частину вечора-реквієму склала яскрава концертна програма за участю відомих кримсько-татарських і українських митців та художніх колективів, серед яких Академічна чоловіча хорова капела ім. Л. Ревуцького і Національний академічний народний хор ім. Г. Верьовки.

Була презентована самобутня кримськотатарська культура. На сцені продемонстрували кримськотатарські народні танці – «Тим-тим» та «Агирава вє хайтарма», зачитали поетичні фрагменти літературних творів, зокрема, кримськотатарських, перекладених українською мовою:

рядки з віршу відомої кримськотатарської журналістки та поетеси Лілії Буджурової «Як пахне Батьківщина» у перекладі на українську Віти Левицької, поезія Самада Шукура «Вдячність».

На сцені виступили кримськотатарські та українські виконавці народна артистка України Ада Роговцева, акторка та режисер Катерина Степанкова, Джамала, дует «Сестри Тельнюк», Арсен Мірзоян, Ленара Османкова та Едіп Асанов. Ведучий вечора – народний артист України Олексій Богданович. Протягом усього заходу демонструвалися архівні відео та фотоматеріали про депортацію кримськотатарського та інших народів. Також у стінах національної Опери була відкрита виставка творів кримськотатарського мистецтва. Зокрема були експоновані картини відомого кримськотатарського художника Рустема Емінова. Учасники вечора отримали величезне моральне та духовне задоволення та ще й унікальне, чудово оздоблене видання Павло-Роберта Магочего «Крим наша благословенна земля»,  надруковане видавництвом
В. Падяки у м.Ужгороді в 2014 році. Воно побачило світ завдяки щедрій підтримці Бориса Вжесневского (м.Торонто, Канада) який зазначив: «Я з великою повагою присвячую цю книгу нашим побратимам – кримським татарам і особисто моєму другові Мустафі Джемілєву.

Крим – земля спокусливої краси, благословенна земля. Поміж іншим, також це і земля надмірних сліз. Двадцяте сторіччя було особливо трагічним для місцевого населення півострову, Кримських Татар, історично Крим не є російськими землями, Росія його брутально окупувала в минулому, і сьогодні ми є свідками нової реваншистської окупації. Заборона в’їзду до Криму Мустафі Джемілєву – людині, котра героїчно перебувала в ув’язненні в радянських концентраційних таборах через прагнення та дії здобути для свого народу свободу, можливість повернулися на рідну землю – ця заборона є передвістям тієї темряви, котра очікує корінний народ криму під диктаторським керівництвом Путіна. Нехай ця книга стане невеличким внеском в досягнення Кримськими Татарами їхньої мети у пошуках справедливості, миру й процвітання на батьківщині їх предків. Слава Україні!”

 

 

         Режисер вечора Ахтем Сейтаблаєв – головний актор та режисер фільму «Хайтарма», першого художнього фільму про депортацію кримськотатарського народу.

         Захід відбувся за підтримки Міністерства культури України, Міністерства соціальної політики України, Меджлісу кримськотатарського народу та ГО «Земляцтво кримських татар в місті Києві». Представники всіх цих установ і організацій приклали багато зусиль для проведення такого величного заходу, який має значне громадсько-політичне звучання в цей непростий для всіх нас час.

Я маю право порівняти цей захід з тим вечором-реквіємом, що відбувся в цьому ж Оперному театрі 20 років тому – 16 травня 1994 року під час відзначення 50-ї річниці з дня депортації кримськотатарського народу. Будучи в той час  відповідальним секретарем Організаційного комітету з проведення державних заходів щодо вшанування пам’яті жертв депортації, під час «Мєшковщини» та «Сабуровщини», коли в Криму практично не визнавалася керівна роль державних структур України, довелось докласти чимало зусиль щоб не зірвали той захід. Згадую, як перед початком вечора-реквієму ми з нинішнім головою Меджлісу кримськотатарського народу Рефатом Чубаровим на лавці у сквері біля Оперного театру відшліфовували його виступ, який він вперше мав вимовити українською мовою. З цієї нагоди маю зазначити, що Рефат Чубаров настільки досконало оволодів українською мовою, що може, як-то кажуть, заткнути за пояс й багатьох наших співвітчизників-українців.

Враховуючи вищевикладене, вважаю, що нинішній вечір-реквієм підготовлений і проведений на найвищому організаційному рівні.

 І все ж, при докладанні, на той час, всіх зусиль багатьох людей особливо активній позиції Миколи Жулинського, Павла Мовчана, Івана Драча, Володимира Яворівського, Бориса Олійника та інших відомих осіб, відверто скажу, що нинішній (2014 року) вечір реквієм пройшов набагато організованіше та величаво. І в цьому вирішальна роль належить провідному працівнику Мінсоцполітики України, знаному фахівцю кримськотатарських проблем, безмежно самовідданій цій справі людині, професіоналу і просто добрій, чуйній, високоморальній людині – Зайцевій Юлії Павлівні.

 Слава і хвала їй та всім подвижникам, що не жалкують часу, зусиль, навіть життя для вирішення кримськотатарських проблем на благо нашої неньки України.

Пізнавально було побувати в цей же день 16 травня 2014 року в Залі історії України Національної бібліотеки України, де експонувалася книжна виставка «Кримські татари» присвячена 70-річчю депортації  кримськотатарського народу «Кримські татари – шлях до повернення». Приємно було побачити серед багато чисельних експонатів і серію збірників документів «Депортовані кримські татари, болгари, вірмени, греки, німці» підготовлену та видану у 1998-2004 роках авторським колективом працівників Держкомнацміграції України під моїм керівництвом.

         І на завершення хочу навести по пам’яті, можливо в якійсь мірі і перефразувавши рядки з поезії славетного українського поета Василя Симоненка:

Ти знаєш, що ти людина?

Ти знаєш про це, чи ні?

Усмішка твоя – єдина,

Мука твоя єдина,

Очі твої одні!

             Україна для всіх нас – одна та єдина!

 

Юрій Білуха

16 травня 2014 року м. Київ

[1] Він народився 13 листопада 1943 року у селі Айсерез Судакського району Криму. Був депортований до Казахстану. У 1961 р. став одним із засновників та керівником Союзу кримськотатарської молоді Ташкента. У 1962 р. вступив до Ташкентського інституту інженерів іригації та меліорації сільського господарства, звідки його було відраховано за громадянську позицію. За свою громадську діяльність провів за гратами 15 років. Оголосив і витримав найдовшу в тюремній історії голодовку. У Крим повернувся у 1987 р., де продовжив політичну й громадську діяльність. Багато років очолював Меджліс Кримськотатарського народу. Народний депутат України кількох скликань. Впливовими міжнародними громадськими організаціями та відомими діячами висунутий на здобуття Нобелівської премії миру.