Історія журналу в публікаціях

ЖУРНАЛУ «ПЕДАГОГІКА ТОЛЕРАНТНОСТІ» ВИПОВНИЛОСЬ 15 РОКІВ

ЖУРНАЛУ «ПЕДАГОГІКА ТОЛЕРАНТНОСТІ» ВИПОВНИЛОСЬ 15 РОКІВ
16 листопада 2012 р.
в Міжнародний День толерантності громадськість відзначила присвячений йому 15-річний ювілей нашого часопису.

Це відбулось у Київському Будинку вчителя за заздалегідь розробленим Оргкомітетом сценарієм.

У вестибюлі учасників зібрання зустрічає Духовий оркестр Міжрегіонального Вищого Професійного училища зв’язку (МВПУ). Його музиканти одягнуті у вишукану форму.

Учні училища – дівчата в національному вбранні і хлопці у воєнній формі зустрічають гостей у вестибюлі, на сходинах, а під час роботи зібрання у конференц-залі юні вояки ще й несуть почесний караул перед сценою, періодично змінюючи один одного.

У призначений час екс-міністр освіти і науки України (2005-2007 рр.), голова Громадської Ради освітян і науковців України, професор Станіслав Миколайович Ніколаєнко, директор Інституту проблем виховання НАПНУ, академік Іван Дмитрович Бех, завідувач лабораторії Інституту молекулярної біології і генетики НАНУ, номінант Нобелівської премії 2004 року, професор Анатолій Іванович Потопальський розрізають стрічку і відкривають Виставку.

На ній виставили свої експонати, продемонстрували досягнення заклади, з якими журнал багато років плідно співпрацює:

–         Університет Києво-Могилянська академія;

–         Чорноморський університет ім. П. Могили (м. Миколаїв);

–         Європейський університет;

–         Університет розвитку людини «Україна»;

–         Житомирський технологічний університет;

–         Міжрегіональне Вище Професійне училище зв’язку;

–         Київська гімназія «Либідь» № 34;

–         Вища школа бандуристів із села Стрітівка Кагарлицького району Київської області;

–         Лабораторія А.І. Потопальського.

Всі вони виставили на своїх стендах ті номери нашого журналу, де про них йде мова.

Наш журнал виставив всі 60 своїх номерів, виданих за 15 років, а також відкрив ті з них, в яких надруковані матеріали, що найбільше сподобались читачам.

На превеликий жаль, ряд добре відомих своїми досягненнями навчальних закладів, про які неодноразово розповідав наш журнал, з поважних причин не змогли взяти участь у Виставці і ювілеї, хоча й планували:

–         Університет Міжрегіональна Академія управління персоналом (МАУП);

–         Гуманітарний університет (м. Буча, Київська обл.);

–         Київська спеціалізована школа № 57;

–         Київська Гімназія № 191 ім. П.Г. Тичини;

–         Гімназія «Києво-Могилянський колегіум»;

–         Вінницька школа «Аіст»;

–         Київське вище професійне кулінарне училище № 33;

–         Керченська школа-інтернат – Ліцей мистецтв;

–         Асоціація кримськотатарських освітян «Мааріфчі» (м. Сімферопіль);

–         Новоград-Волинська школа-комплекс з дитячим садком ім. Лесі Українки;

–         Гайворонський міжрегіональний навчально-виробничий комбінат;

–         Білоцерківська школа № 6;

–         Лабораторія розробника нової, напрочуд ефективної навчально-виховної технології «Пісне-Знайка» Наталії Миколаївни Яновської.

*

Після оглядин виставки всі збираються у конференц-залі.

Звучать фанфари, до залу заходять строєм і шикуються перед сценою одягнені у яскраву, чудову форму дівчата з Ансамблю барабанниць «Киянки» МВПУ зв’язку, виконують урочистий марш і строєм виходять .

На сцені ведучі – подружжя Петровичів – Світлана Миколаївна, заступник директора Київського Вищого професійного училища технологій та дизайну одягу і  Василь Сергійович, директор МВПУ зв’язку. Вони оголошують ювілей відкритим.

Звучить Гімн України. Всі встають.

До вступного слова запрошують головного редактора журналу
Я. А. Берегового.

Газета «Голос України» 16.11.2012 р., в день ювілею, надрукувала його статтю «Лише 7 хвилин для сина чи доньки», яка, власне, і являє собою його вступне слово.

Оскільки його зміст майже повністю повторено у Зверненні зібрання (подається далі), то немає потреби тут його наводити.

На завершення свого виступу главред закликав учасників порушити традицію і замість звичних компліментів на адресу ювіляра у своїх виступах говорити про наболіле, а також подавати зауваження до підготовленого Оргкомітетом проекту Звернення.

*

Виступи учасників ювілею (подаються далі) перемежались концертними номерами художньої самодіяльності навчальних закладів, що брали участь у ювілеї.

Зібрання було зачароване яскравими талантами юних виконавців, вітало їх бурхливими оваціями.

Подаємо перелік артистів і виконаних ними творів:

–         піснею «Україна» концертну програму розпочав вокальний ансамбль МВПУ зв’язку «Перлинки»;

–         пісню «Біля двору знову розквітли вишні» під власний гітарний супровід виконав старший викладач університету «Україна» Руслан Іщенко;

–         учениця київської гімназії № 34 «Либідь» Ірина Корчемна заспівала пісню «Як у нас на Україні», а ансамбль «Веселка» цієї ж гімназії виконав танок «Українська фантазія»;

–         студент Європейського університету Марян Бусак заспівав пісню «Там, де нас немає» з репертуару групи «Океан Ельзи» та пісню М. Мозгового «Минає день, минає ніч»; а аспірант цього ж університету Влад Денис – пісню В. Хурсенка «Соколята»;

–         студентка Житомирського технологічного університету Світлана Невмержицька заспівала польську пісню «Кольорові ярмарки»;

–         учениця київської спеціалізованої школи № 57 Єлізавета Новік заспівала пісню Н. Петран на слова Ю. Рибчинського «Моя Україна», а учні цієї ж школи – першокласниця Мілена Велян, чотирикласник Денис Ананян, п’ятикласник Борис Ананян та семикласник Едуард Велян під гучні овації захоплених глядачів виконали «Кавказький танок»;

–         танок «Танго» виконали учні МВПУ зв’язку;

–         учениця Стрітівської Вищої школи бандуристів Віра Багринець, як справжня оперна солістка, співає арію Лауретти з опери Джананні Спіккі «Пучінні», а викладач цієї ж школи (колишній її випускник) Максим Володовенко під бандуру виконує народну пісню «Туман яром котиться»;

–         після виступу Б.Й. Кириченка з принесеного ним аудіодиску звучить пісня Миколи Балеми на слова Голови Спілки письменників України В.Ф. Баранова «До українців».

Слід особливо відзначити, що і слова ведучих, виступаючих, і концертні пісні зазвучали на чистій, щирій, співучій українській державній мові, що вся атмосфера ювілею була глибоко патріотичною, національною, заради чого він і проводився.

В концертних номерах діти демонстрували свої таланти такого високого рівня, що глядачі постійно були у захваті, отримували справжню насолоду.

Тут доречно сказати, що цей вражаючий, незабутній концерт, патріотичну атмосферу ювілею могла б побачити вся країна, якби його показали телеканали, запрошені на ювілей:

–         1-й національний;

–         1+1;

–         5-й;

–         ТВІ;

–         ТРК Київ.

Керівникам кожного з них були врученні Запрошення, Прес-реліз та останній, 60-й номер журналу «Педагогіка толерантності». Оргкомітет вів з ними наполегливі переговори, всіляко агітував, вони обіцяли взяти участь у ювілеї. Але… до Будинку вчителя на свято толерантності не з’явився жоден. І справа, мабуть, не стільки в тому, що ми нездатні їм хоч щось заплатити. Скоріше у тому, що вони ще не усвідомили належним чином глобального значення толерантності для долі кожної країни, кожного народу та й для їх власної.

*

Наприкінці Я. Береговий виголошує коротке заключне слово. Ведучі отримують схвалення зібранням Звернення до Президента, Верховної Ради, Уряду і громадськості України.

На сцену виходить вокальний ансамбль МПВУ зв’язку «Перлинки» і виконує заключну пісню «Україна», яку підхоплює зал.

Запрошені йдуть до Молодіжної Зали на дружню вечерю, де продовжуються виступи тих, хто не виступив у конференц-залі.

Між виступами лунали тости, оплески, сміх. Святковий настрій підтримувала чудова вечеря, приготовлена вправними майстрами й учнями 33-го кулінарного училища. До того ж Олександрівське Земляцтво передало до столу ще й напрочуд смачного копченого товстолоба і пиво до нього.

Тож на святковій, щирій ноті і закінчився ювілей.

*

На жаль, не обійшлося і без прикрощів. Дякуючи у вступному слові всім, хто впродовж 15 років всіляко допомагав журналу, наш головред вирішив назвати особливо щедрих, склав їх список:

–         С.М.Ніколаєнко;

–          Ректор Європейського університету І.І.Тимошенко;

–          Почесний Голова Профспілки освітян і науковців України Л.С.Сачков;

–          Голова Черкаської обласної Профспілки освітян і науковців О.Д.Жалдак;

–          Н.М.Яновська;

–          Олександрівське Земляцтво (Кіровоградська обл.)  у  м. Києві;

–          А.І.Потопальський;

–          Голова Меджлісу Кримськотатарського народу М.Джемільов;

–          Колишній Перший секретар Національної комісії України у справах ЮНЕСКО Т.Г.Саєнко, яка у 2000 р. добилася, щоб штаб-квартира ЮНЕСКО у Парижі виділила 3,0 тис. доларів журналу, за рахунок яких він видавався 2 роки.

Все було б добре. Однак, коли почав по пам’яті озвучувати цей список, то збився на 3-му – Сачкові, бо, як на зло, не зміг одразу назвати його ім’я та по батькові. І щоб не збитись знову, не став називати решту, заговорив про інше.

Але ж ця решта могла образитись.

Береговий усвідомив свою помилку і просить вибачення у тих, кого не назвав  з того списку, який тепер вже надрукований.

 

Далі подаємо виступи і Звернення.

                                                      РЕДАКЦІЯ

***

СТАНІСЛАВ НІКОЛАЄНКО,
голова ГРОНУ,
народний депутат 4-х скликань,
професор

Значення слова «толерантність» жоден із словників іспанської чи англійської, французької, німецької мов точного визначення не дає.

Але найбільш прийнятним є розуміння толерантності, як терпимість, взаємотерпіння, повага одне до одного. Ці слова не пустий звук. Бо перед ним були і Варфоломіївська ніч, різанина протестантів з католиками, тисячі, мільйони невинних загиблих, затим Нантський Едикт віротерпимості і сьогодення.

Журнал «Педагогіка толерантності» єдиний серед ЗМІ, хто регулярно відзначає в Україні Міжнародний День толерантності. Владі до цього діла не має, як не має їй діла і до дітей, до освіти і виховання. Дивує й те, що сьогодні немає нікого з Національної комісії України у справах ЮНЕСКО, з якою журнал співпрацює багато років.

Невеличкий колектив журналу, його головний редактор – це подвижники, справжні патріоти України, люди з великої літери. Тому Правління Громадської Ради освітян і науковців України (ГРОНУ) шле Вам найщиріші вітання та вручає пам’ятну адресу і, звичайно, подарунок – грошову премію на розвиток.

Підтримуючи заклик Ярослава Берегового не пустозвонити, а говорити про наболіле, скажу, що нині стан в українській освіті не простий. Бачимо відступ по всіх напрямках. Міжнародні організації сигналізують нам про здачу позицій в середній школі, зниження якості знань в українських університетах. В пошуках кращої долі знову колонами потягнулись на Захід наші молоді науковці, студентська молодь.

Дивіться: з 2007 року відсоток витрат на освіту і науку від ВВП знизився відповідно із 7,2% і 1,4% до 5% і 0,4%! Знову чуємо про борги по зарплаті і комунальних послугах, відсутність елементарного в навчальних закладах.

Бачимо наступ на все українське, неприкритий тиск на сільську школу. З надр Конституційної Асамблеї доносяться чутки про бажання переглянути ст. 53 Конституції, відмінити обов’язкову безкоштовну освіту, комерціалізувати вищу школу. Цього допустити ніяк не можна, це цивілізований вибір українського народу і змінювати його одним розчерком пера недопустимо.

Правління ГРОНУ зичить всій освітянській громаді, колективу журналу творчих злетів, тієї ж принциповості і наснаги, що завжди була характерна журналу.

З води і роси, Вам, друзі!

***

Бех І.Д.,

директор Інституту проблем

виховання НАПН України,
академік

Неможливо нині уявити науково-інформаційний освітній простір України без потужного “Голосу” журналу “Педагогіка толерантності”. Шлях до його запального педагогічного визначення був нелегкий, оскільки у полі освіти існують журнали – ветерани, які тривалий час утверджують як власне наукові підходи, так і прикладні доробки, доносять їх до свідомості тисяч освітян. Та незважаючи на це, “Педагогіка толерантності” без перебільшення притягує до себе читача. І той, хто вперше тримав цей часопис, стає його постійним споживачем, більше того, й дописувачем.

Його істотна характеристика – персоніфікована форма подачі змісту. Найактуальніші проблеми, а їх слід відчувати, часто-густо вирішуються через професійне (й особистісне) життя конкретної людини – творця. Такий спосіб осягнення, по-перше, викликає сильний інтерес до сприйнятого, а, по-друге, створюються можливості, за яких читач у тій чи іншій конкретній життєво-професійній ситуації вбачає загальні педагогічні закономірності чи вищі моральні цінності.

Тож не можна без хвилювання й співчуття знайомитися з “внутрішньою лабораторією” якогось педагога – новатора. Заслуга у цьому зв’язку Головного редактора полягає у тому, що він володіє особливим хистом відшуковувати таких особистостей (часто з далеких глибинок), презентувати їх освітянському загалу, робити їх зразками для професійного наслідування. Нам імпонує дискусійна спрямованість журналу, яка дозволяє читачеві зайняти власну позицію і відстоювати її у повсякденній діяльності.

Бажаю журналу “Педагогіка толерантності” глибини проникнення у складні проблеми сьогодення, мужності у поступі вперед.

 

*** 

АНАТОЛІЙ ПОТОПАЛЬСЬКИЙ,

автор нового наукового напряму
духовного і молекулярно-генетичного
оздоровлення людини і довкілля,
зав. лабораторії ІМБІГ НАН України,
номінант Нобелівської премії 2004 р.,
професор

Вельмишановний ювіляре і всі твої і наші однодумці! Вельмишановні ведучі – Світлана і Василь Петровичі!

Щиро вітаю колектив редакції, Редакційну Колегію та Громадську Раду із знаменною подією у житті нашого затуманеного пустобрехнями і цензурними перекосами суспільства.

Численні читачі називають журнал «Педагогікою толерантності і справедливості», а це в наш час неабияка честь. Впродовж 15 років він здійснює велику роботу з поширення основоположних законів толерантності у житті суспільства. Незважаючи на міжнародне визнання сьогоднішнього дня як всесвітнього Дня толерантності, у нашій державі про це мовчать преса, радіо, телебачення і влада. І лише наш журнал щорічно відзначає це свято, активно пропагує закони толерантності, бореться за правду, справедливість, мораль, постійно публікує матеріали на захист здоров’я дітей і дорослих, здоров’я прискорено і безперешкодно вимираючої нації. Як кажуть у народі, він постійно «Б’є не в брови, а у вічі» по бюрократах, хабарниках і злочинцях усіх мастей.

На протязі майже 10 років журнал активно утверджує справедливість у цілеспрямованому замовчуванні розробленого нами принципово нового наукового напрямку духовного і молекулярно-генетичного оздоровлення людини і довкілля. Відповідні матеріали загальним обсягом 170 сторінок надруковані в 14 його номерах, які ви бачили на стендах нашої виставки.

Так само ґрунтовно, системно журнал досліджує і висвітлює інші проблеми, які піднімає на своїх сторінках. Головні з них, звичайно – проблеми толерантності, про них мова в кожному журнальному номері, їм присвячена і постійна рубрика «На шляху до педагогіки толерантності»!

Лише в такий спосіб періодичне видання здатне домогтись практичного вирішення цих проблем.

Дозвольте привернути вашу увагу до приємної для наших однодумців події.

Інститут біографічних досліджень, Українська Конфедерація журналістів, Український видавничий консорціум та Національні рейтинги України у цьому році видали унікальну книгу «Золотий фонд нації. Національні лідери України». Вона великого формату, виготовлена на гарному папері з кольоровими ілюстраціями, обсяг – 466 сторінок, наклад – 5,0 тис. примірників. Її урочиста презентація відбулась у переповненій актовій залі Київської міської Ради і стала важливою суспільною подією.

Видавці розмістили її у всесвітній мережі Інтернету.

Серед релігійних ієрархів, керівників держави, видатних діячів культури, науки, мистецтв, інших державно-суспільних галузей в книзі представлені і члени Редакційної колегії журналу «Педагогіка толерантності» Л.Ф.Мельник, легендарний директор цього легендарного вчительського палацу, А.І.Потопальський, головний його редактор Я.А.Береговий, сам журнал – єдиний з усіх періодичних видань країни та постійний його автор Ю.М.Білуха.

Всі вони тут присутні, давайте їх привітаємо! (лунають дружні, щирі оплески – Ред.)

Тепер   усі   наші   однодумці   не   лише   в   Україні,   а   й   в   усіх   куточках   світу
зможуть   ознайомитись   з   відомими    і    визнаними    на    Батьківщині    особистостями
в      Інтернеті      (Я.А.     Береговий       і       журнал       «Педагогіка       толерантності»    –
http://who-is-who.ua/main/page/naclideryukr2011/269/572,
Л.Ф.Мельник – http://who-is-who.ua/main/page/osvita/46/109,
А.І.Потопальський – http://who-is-who.ua/main/page/naclideryukr2011/153/572).

Разом з тим боляче визнавати, що наш журнал видається мізерним накладом, животіє в постійній фінансовій скруті. Тому закликаю вас не тільки передплачувати журнал особисто, а й для своїх малозабезпечених родичів, рідної школи, інших навчальних закладів.

Тут присутні шановані керівники шкіл, училищ, університетів, трудових колективів,
які мусили б пропагувати журнал у своїх колективах, оформивши недорогу річну передплату – 24 гривні 40 копійок. На жаль, це чомусь не робиться. Також звертаємось до членів Редакційної Колегії а також Громадської Ради, Оргкомітету з підготовки нашого зібрання про представлення журналу на здобуття Державної премії ім. Т.Г. Шевченка, іменних премій А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського тощо. Це один з заходів підвищення популярності видання.

Ми щиро вдячні журналу за пропаганду не тільки нашої професійної діяльності і боротьби за виживання, а й підтримку колишніх безнадійних хворих злоякісними пухлинами, а нині активістів нашої Братської Оздоровчої Громади України – БОГУ – «Радість». Після публікації журналом їхнього заклику до всіх небайдужих організовані оздоровчо-освітні осередки і центри в багатьох обласних і районних центрах, містечках, селах. А девіз у них актуальний і надзвичайно популярний в умовах медичного геноциду – «Здоров’я трудящих – справа рук самих трудящих».

З метою популяризації актуальних матеріалів, опублікованих у журналі впродовж багатьох років, ми ініціювали створення Редакційної ради і запланували у 2013-2015 рр. видати достатнім накладом збірники матеріалів про переможців конкурсу «Лідери української нації – лідери світового впливу і визнання». Ці пропозиції  роздані учасникам нашої урочистої зустрічі (див. додаток). Закликаю усіх однодумців надавати посильну матеріальну підтримку діяльності журналу і цієї ініціативи.

Ще раз щиро вітаю з ювілеєм і бажаю журналу творчого довголіття, загальнодержавного і світового Визнання.

 

*** 

Володимир Моргун,

професор кафедри психології
Полтавського національного

педагогічного університету імені В.Г.Короленка

Шановні ветерани-засновники і члени редакції «Педагогіки толерантності»! Шановні гості, які прийшли сьогодні, в Міжнародний День толерантності, що дуже символічно, привітати це яскраве педагогічне видання з 15-річчям!

М.М.Мельничук, старша викладачка кафедри психології Полтавського національного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка, під науковим керівництвом В.М.Павленко, доцентки факультету психології Харківського національного університету
ім. В.Н.Каразіна, подала до захисту кандидатську дисертацію, присвячену проблемам толерантності, в якій обстоює трирівневу модель цього явища. Толерантність починається як витривалiсть, продовжується як поблажливість і на ціннісно-моральному рівні переходить у прийняття.

Але парадоксальність матеріалів нашого журналу-ювіляру полягає в тому, що він не демонструє ніякої витривалості,  ніякого прийняття і ніякої поблажливості до будь-яких негараздів, які заважають учителю та системі освіти України здійснювати найблагороднішу суспільну справу – підготовку молодих поколінь до життя!

Журнал виводить освіту за рамки шкільної та студентської й гостро ставить проблеми пренатальної педагогіки (до народження дитини) і освіти «людей поважного віку».

Журнал сміливо відходить від канонів тоталітарної педагогіки примусу і
пропагує «школу радості» у варіантах О.Амонашвілі, О.Захаренка, А.Макаренка, В.Сухомлинського, І.Ткаченка, І.Зязюна, Нікітіних, С.Лисенкової, В.Шаталова та ін.

Журнал не замикається у «великій дидактиці класно-урочної системи»,

а піднімає питання виховання («пампедії» – за Я.А.Коменським, про «сенс виховання всіх людей у всьому й усебічно»!) у праці, спілкуванні, грі та самодіяльності дітей і дорослих у шкільний та позашкільний часи їхнього життя.

Журнал піднімає навчання з рівня відтворення досвіду до рівнів пізнання (учіння) та творчості, якщо ми дійсно бажаємо, щоби наші діти були розумніші за нас.

Журнал ратує за баланс моторно-праксичної, перцептивно-наочної, мовленевої та розумової форм дії учнів, яким у наш час планетарного інтернету загрожує психіатрична залежність від комп’ютера, що до того ж супроводжується нерухомістю і опромінюванням користувачів.

Головний редактор видання, патріот освіти, знавець і організатор руху педагогів-новаторів Я.А.Береговий і колектив редакції заслуговують всебічної підтримки, але, на жаль, поки що не знаходять її. Останній парадокс толерантності в цьому контексті: жоден телеканал України не віддав належне ювілею журналу, а простіше кажучи – відмовив навіть у репортажі для новин Міжнародного Дня толерантності! Всі телекамери були розподілені на поточні пожари, потопи, скандали тощо. В роки незалежності наше телебачення вихованням не займається, а навпаки наполегливо і успішно деморалізує, розтліває дітей і молодь. Варто нагадати, що понад 20 років тому чи не найрейтинговішими передачами вітчизняного телебачення були зустрічі з педагогами-новаторами «однієї шостої частини суші».

Тому пропоную відродити цю призабуту традицію і організувати при журналі «ПТ» сайт і форум, на якому проводити такі інтернет-конференції з відомими педагогами України і світу, учасниками яких могли би бути школи, вищі педагогічні заклади, інститути післядипломної педагогічної освіти, батьки з усіх країн земної кулі. Думаю, не помилюся, якщо скажу, що за право телетрансляції таких зустрічей-дискусій вишикується черга з телеканалів!

І насамкінець привітаю журнал своїм віршем:

ПАРАДОКСИ  ТОЛЕРАНТНОСТІ

 

15-річному ювілею

найбільш войовничого журналу України

 у боротьбі за права Людини і Вчителя – «Педагогіка толерантності»

 та з нагоди Всесвітнього Дня толерантності

присвячується

Священик, який говорить про розп’яття, може сказати: «Подивіться, які ви грішні і злі, бо ви розп’яли Сина Божого». Тоді він робить людей свідомими своєї вини й гріха і до певної міри принижує їх у власних очах.

Але він може також сказати: «Дивіться, які ви важливі, великі й гідні, що за вас помер Син Божий».

 

Отець Юзеф Тішнер

(Adam Michnik, Jozef Tiszner, Jacek Zakowski. Miedzy Panem a Plebanem. Krakyw: Znak, 2001)

 

П’ятнадцять років – мить у плині часу,

Але ж миттєвості складають шлях життя.

«Пед. толерантності» кує свідомість нашу

Й нестерпна до фальсифікації буття.

 

Вона висвітлює жахи голодомору,

І нашу пам’ять історичну кида в дріж.

Із битви Кирпоноса зняла сором,

Бо саме він «бліцкригу» вставив ніж!

 

Із сегрегацією бореться невпинно,

Коли однолітків у класи всіх звели

Й навчання чешуть під одну гребінку,

А дітям краще разом – більші та малі.

 

Макаренка надбань ігнорування

Вона також не може допустить.

Дитя без праці – злочин виховання,

В майбутнє нації то спалені мости.

 

Й Захаренка не знають в Україні,

Це редколегії нестерпно теж болить.

Школу-толоку кращу для родини

Весь час від забуття готова боронить!

 

У третю світову штовха мрак ночі,

Терпимість й тут дорівнює нулю.

І кожен згоден, як співав Висоцький:

«Цього ніколи у житті не полюблю!»

 

Редакція із паном Ярославом

Довкіл шука терпимості доріг,

І освітянам всім весь час, по праву,

Береговий – надійний оберіг!

 

Не балує фінансами вас уряд,

Хоч бідність вчителя – найгірше із жебрацтв,

І замість нагород поки що – дуля.

Екс Ніколаєнко, спасибі, серед нас!

 

Маймо терпіння, і за це воздасться,

До того, чого нам вартує всім терпіть!

Й не виявляймо жодну толерантність

Тому, що заважа  на цьому світі жить!

 

***

Леонід Клименко,

ректор університету,

д.т.н., проф., Заслужений діяч

науки і техніки України

Чорноморський державний університет ім. Петра Могили один із наймолодших університетів півдня України. Він творчо реалізовує педагогіку толерантності шляхом пропаганди, втілення духовних ідей нашого покровителя, ім’я якого носить університет .

Про його здобутки на засадах толерантності, гуманістичних ідей і принципів християнської педагогіки свідчать  експонати нашої виставки. Приємно було бачити, з яким захопленням аплодували слухачі чарівному  голосу нашої студентки факультету політичних наук Олени Кравченко.

В жовтні ц.р. наш докторант захистив докторську дисертацію з проблем толерантності в освіті та політиці. Захист відбувся у спеціалізованій вченій раді Київського національного університету
ім. М.П. Драгоманова, яка позитивно оцінила науково-педагогічну  діяльність нашого університету в царині  толерантності.

Університет проводить  різнопланові заходи, серед яких наукові, методичні конференції, круглі столи, тренінги, присвячені  проблем толерантності. Нещодавно прийнято Кодекс честі для професорсько-викладацького складу. Крім того ми ініціювали  створення Асоціації університетів України, що підписали у Болоньї (Італія) Велику Хартію. Все це свідчить про нашу активність,  ініціативність, а нові ідеї черпаємо із сторінок  журналу  «Педагогіка толерантності» .

Викладацько-студентський колектив університету щиро вітає нашого ювіляра з 15-річчям та відзначає, що він по праву займає гідне місце серед кращих періодичних видань на педагогічну тематику.

З нагоди свята бажаю Вам великих тиражів, поповнення читацької аудиторії, гострого пера, подальших творчих досягнень на благо України!

 

***

Марія Козлова,

кандидат економічних наук, доцент

Інститут обліку і фінансів

Житомирського державного технологічного університету

Шановні колеги-освітяни! Хочу сказати теплі, щирі слова передусім журналу «Педагогіка толерантності». Я побачила і переконалася, що  його свято стало святом для багатьох поважних людей, стало ніби сімейним. А це означає, що Вашу справу люди люблять, що всіх нас тут поєднала любов до неї. Журнал об’єднує всіх, у кого в серцях пламеніє любов до обраного фаху, до педагогіки, до викладання, і кому не байдуже те, ким стане молодь завтра, якою вона буде. Ми високо цінуємо співпрацю з Вашим виданням, яке “золотим контактом” прописане в нашій науковій бухгалтерській школі. Передаю найщиріші, найтепліші вітання від всього професорсько-викладацького складу, який постійно читає всі номери “Педагогіки толерантності”, від ректорату Житомирського державного технологічного університету і від директорату нашого Інституту обліку та фінансів. Багаторічна наша співпраця показала, що журнал завжди з готовністю сприймає  новаторські ідеї, розміщує цікаві матеріали, що спонукаєте нас до професійного зростання та самовдосконалення, до пошуку нового, а нове – це прогрес. Освіта не повинна стояти на місці, а реагувати на те, що відбувається в сучасному світі і журнал спонукає до цього. Хочу сказати від себе особисто невеликі віршовані рядочки:

                Нехай удача з вами каву п’є,

Щасливий випадок по-дружньому заходить,

Життя бринить, ідей джерельце п’є,

А друзі будуть поряд у негоді!

Вважаю, що цей ювілей журналу своєю щирістю, задушевністю дуже схожий на його день народження. З нетерпінням чекаємо нових і нових номерів “Педагогіки толерантності”. Зі святом!
 

                    Гей, вдарте в струни, кобзарі,                 

             Натхніть серця піснями:

           Вкраїнські прапори вгорі,

          Як сонце над степами!

Павло Тичина

***

СВІТЛАНА КОЛОСОВСЬКА,

директор Стрітівської Вищої

педагогічної школи кобзарського

мистецтва

Дякуємо, що запросили нашу школу на святкування Міжнародного Дня толерантності і присвячене йому 15-річчя журналу «Педагогіка толерантності».

Це видання висвітлює теорію і практику виховання, навчання учнівської та студентської молоді, пропагує доброзичливі відносини в освітньому, сімейно-побутовому,  суспільному житті, на своїх сторінках надає можливість висвітлювати досвід роботи, досягнення навчальних закладів, окремих педагогів.

В цьому відношенні нам поталанило: головний редактор спеціально приїздив у Стрітівку, щоб побачити все власними очима, а журнал надрукував ґрунтовні матеріали про нашу школу у двох номерах, які ми виставили сьогодні на стендах своєї виставки.

Однак широка громадськість, на жаль, ще мало знає про нашу школу. Тому розкажу хоч трохи про неї.

За сприяння Українського Фонду культури у 1989 році засновано Першу республіканську Вищу педагогічну школу кобзарського мистецтва в селі Стрітівка Кагарлицького району Київської області. А талановитий педагог і організатор, Іванова Галина Михайлівна, 23 роки поспіль – з дня заснування і до своєї кончини 28 серпня
2012 р. її очолювала.

Наша школа – обласний комунальний заклад І рівня акредитації, готує фахівців освітньо–кваліфікаційного рівня «молодший спеціаліст» за напрямком «Мистецтво», спеціальністю «Музичне мистецтво», кваліфікація – співак-бандурист, викладач початкових класів спеціалізованих музичних навчальних закладів по класу бандури і вокалу та додаткова кваліфікація – керівник ансамблю бандуристів.

В школі працює високопрофесійний педагогічний колектив: Заслужені діячі мистецтв – Кушпет Володимир Григорович та Яницький Йосип Кузьмович, Заслужені Артисти України – Тетеря Віктор Михайлович, Нагорний Михайло Васильович,  Яницький Тарас Кузьмович. Великий внесок в розвиток закладу вносять викладачі: Добровольська Н.Є. – «викладач-методист», Ромсік О.В.,
Сазонкіна О.В., Свято М.В.,
Цуприк М.С., Киричевська Н.А., Алєксєєва А.Г.
– викладачі вищої категорії. Працюють і наші випускники, які успішно закінчили провідні вищі мистецькі заклади: Воловоденко М.О., Плекан М.М., Ласкавчук П.О.,  Джусь Я.А.

Наша школа кобзарського мистецтва працює під девізом: «Кожен студент – особистість».

Головне завдання викладача –  створити умови для творчого розвитку студента.

Педагогічний колектив застосовує інноваційні підходи до навчання,
особистісну педагогіку, педагогіку співробітництва, педагогіку успіху та оптимізму. Використовуються індивідуальні та  групові форми навчання з поглибленим вивченням предметів філологічного циклу, історії кобзарства, традиційного кобзарства, гри на старосвітських інструментах, таких, як кобза, ліра, старосвітська бандура та академічна бандура.

Творчість студентів  прагнемо розкрити і показати в різних проявах. Старшокурсники працюють в секціях фольклористики, мистецтвознавства. У школі налагоджена видавнича діяльність. В газеті «Кобзарський шлях» студенти та викладачі друкують свої роботи, описують події, якими живе навчальний заклад.

Наукова та методична діяльність викладачів торкається як  навчального процесу, так і широкої культурологічної тематики з історії та теорії української музики та виконавчого мистецтва. Їхні наукові та авторські методичні розробки викладені в ряді виступів на спеціалізованих Всеукраїнських конференціях, надруковані у фахових методичних збірках.

За минулі роки Стрітівська школа підготувала біля 200 випускників, переважна більшість яких поступила у провідні мистецько-культурологічні ВНЗ України, працює за отриманою спеціальністю, є солістами у провідних мистецьких колективах м. Києва: Національна капела бандуристів ім. П.Майбороди, академічна чоловіча хорова капела ім. Л.Ревуцького, Київський державний театр оперети.  Жителі Київщини, інших областей України, міста Києва добре знають наших випускників — нині концертуючих співаків-бандуристів: дует Віталія та Романа Морозів, Євгена Дигаса, Сергія Захарця, Ігора Рідоша, Анатолія Шмітька, Максима Куценка, Віктора Пашника, майстра виготовлення музичних народних інструментів Руслана Козленка тощо.

            З метою підвищення професійно–виконавчих навичок студентів в школі працює студентський ансамбль бандуристів «Барви України», який веде активну концертно-просвітницьку діяльність. За останні роки ансамбль суттєво підвищив свій мистецький статус, став лауреатом Всеукраїнського конкурсу «Нові імена України», брав участь у фестивалі кобзарського мистецтва ім. Остапа Вересая, в концерті-звіті творчості Київської області в Палаці мистецтв «Україна» тощо.

Особливо подобаються глядачам твори двох жанрів: серйозні-козацькі – «За світ встали  козаченьки», «Їхав козак з України» , «Їхав козак за Дунай», «Ой у лузі та ще й при березі» та жартівливі – «Та орав мужик край дороги», «Ой служив я в пана» та багато інших.

Один із вдячних слухачів написав: «Будучи присутнім в залі, я бачив глибоке зворушення в очах людей, і серце повнилось гордістю: це ж у нас, у нас на Київщині! Це ж відродження Духу України!»

Випускники школи успішно виступили в телевізійному шоу «Україна має таланти» другого та третього сезонів. Бандурист Ярослав Джусь та гурт «Шпилясті кобзарі» успішно подолали першу сходинку та ввійшли в п’ятдесятку найталановитіших, продовжують свою концертну діяльність в Україні й за кордоном.

Однак прикро те, що за всі роки існування школи наше телебачення  жодного разу не показало телеглядачам повноцінний концерт наших талановитих учнів.

Лише одного разу один телеканал мав намір це зробити, але чомусь зірвалось.

Не видно телебачення і сьогодні на нашому зібранні, і мільйони наших співвітчизників не побачать концерт дивовижно талановитих наших діток, від якого всі ми у цьому залі отримали справжню насолоду.

Все це означає, що вітчизняних телевізійників мало цікавлять національна культура, мистецтво, їх видатні здобутки, народні традиції, які вони повинні були б активно пропагувати.

4 липня 2009 р. в Стрітівській школі відбувся фестиваль кобзарського мистецтва «Козацька ліра», присвячений її 20–літтю. Автором ідеї та ініціатором фестивалю став член правління Міжнародного фонду «Єдиний світ» Володимир Макієнко, який   опікується кобзарською школою. Організатором фестивалю виступив фонд «Єдиний світ» в особі голови правління Едуарда Прутніка.

Унікальність заходу у тому, що вперше в історії України на фестиваль з’їхались 176 кобзарів з усієї України, і він став наймасовішим дійством в історії кобзарського мистецтва. А виконання всіма учасниками пісні «Реве та стогне Дніпр широкий» увіковічено в Книзі рекордів України.

В школі працює майстерня по ремонту та виготовленню бандури, у тому числі і старосвітської.

Кобзарство – унікальне явище в історії українського народу, саме кобзарі, лірники та бандуристи створили національну систему духовної та виконавської освіти. Наша школа відроджує кобзарське мистецтво та виконавські традиції українського народу, прививає підростаючому поколінню любов до національного інструменту – бандури та народної пісні. Адже від знання  й розуміння нами минулого залежить усвідомлення сьогодення, наше майбутнє.

Колектив Стрітівської школи кобзарського мистецтва щиро вітає ювіляра. Бажаємо творчих злетів, мудрих авторів, подальшого процвітання. Дай Боже Вам многія літа!

 

***

ЮРІЙ БІЛУХА,
радник голови Профспілки
працівників вугільної промисловості України,
повний кавалер відзнак «Шахтарська слава» і
«Шахтарська доблесть», член НСЖУ

Вважаю за честь виступати у цій величній, овіянній славетною історією України залі. Мені випадає вже втретє виступати з однієї й тієї ж нагоди – ювілею шанованого  читачами нашої країни журналу «Педагогіка толерантності».

Перш за все, щиро поздоровляю редакційний  колектив і авторів журналу з 15-тирічним ювілеєм, а також за особистим дорученням передаю найщиріші вітання, побажання великих шанувальників «Педагогіки толерантності» – Народного депутата України, Голови Меджлісу кримськотатарського народу Мустафи Джемільова, який на цей час перебуває у закордонному відряджені, та депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голови кримськотатарського товариства працівників народної освіти «Мааріфчі» Суфуре Каджаметової, яка на цей час працює у Парламенті АРК.

Слід підкреслити, що журнал «Педагогіка толерантності», єдиний в нашій країні,  постійно, практично в кожному номері висвітлює актуальні проблеми цього багатостраждального народу, надає сторінки для публікацій кримським татарам – їх лідерам, освітянам, науковцям, просто читачам.

Журнал має велику читацьку аудиторію завдяки тому, що порушує найгостріші суспільні проблеми, починаючи від космосу, Землі і до підземних, шахтарських глибин. З великою зацікавленістю сприймаються публікації про життя та діяльність таких особистостей, як Віктор Некрасов, Федір Моргун, Левко Мацієвич, Олександр Захаренко, Анатолій Потопальський, Володимир Берсенєв, Мустафа Джемілев, Станіслав Шацький, Каган-Шабшай, Рівін та інші.

Журналу виборює справедливі життєві засади, проявляє при цьому тверду принциповість, не дивлячись на найвищі посади та регалії сильних світу цього. І за це йому неодноразово доводилося підпадати під великий владний прес, але завжди він виходив із найскрутніших ситуацій з честю і гідністю.

Бажаю творчому колективу «Педагогіки толерантності» подальших злетів, творчої наснаги і великої мудрості у виборюванні та становленні високих принципів гуманізму, толерантності в нашому суспільстві.

І дозвольте мені, як постійному автору журналу, вручити йому цю кришталеву Сову – символ високої Толерантності та великої Мудрості.

 

***

БОРИС КИРИЧЕНКО,
кандидат економічних наук, доктор філософії,
член Національної спілки письменників України,
член Національної спілки журналістів України

Щиро вітаю «Педагогіку толерантності» з ювілеєм.

Як на мене, то відсутність на урочистостях керівництва Міністерства освіти й Академії педагогічних наук свідчить про те, що вас не всі однозначно сприймають і не поспішають з допомогою у скруті. На жаль, добру справу вам доводиться робити не згідно офіційної лінії, а всупереч їй. Тим вагоміший і цінніший кожний ваш здобуток.

Віші публікації, заходи спонукають багатьох до глибшої думки, а то й конкретних дій. До такого висновку приходжу з власного досвіду. На ваших десятирічних урочистостях мені запав у душу вірш «До українців», який талановито прочитала учениця Київської гімназії № 34 «Либідь» Оленка Ковтун. Оленку, та її вчительку Людмилу Олександрівну Шевчишину я познайомив з автором вірша, поетом Віктором Федоровичем Барановим, який нині є Головою Національної спілки письменників України. Фотографію про їхню зустріч на книжковому ярмарку помістив у своїй книжці «Пелюстка роси», яка вийшла друком 2009 року.

Недавно композитор з Хмельниччини Микола Балема на слова цього вірша написав пісню. Співавтором композитора і першим її виконавцем став Микола Корнутяк, який цього року на відмінно закінчив Львівську музичну академію ім. М. Лисенка і тепер працює солістом Львівського національного академічного театру опери і балету ім. Соломії Крушельницької. Після мого виступу запис цієї пісні прозвучить у нашому залі.

І ще коротко про суть і методику освіти. На моє глибоке переконання, дітей треба вчити не стільки лише грамоті, як життю. В процесі формування своєї книжки «Конспект для онуків», яка вийшла друком цього року, проаналізував чимало вітчизняної і зарубіжної філософської і педагогічної літератури. Суть своїх думок з цього приводу і виклав у згаданій книжці.

А недавно очима свого онука Максима, який отримав диплом бакалавра в Київському національному університеті ім. Т. Шевченка і навчається в

Магістратурі Новоорлеанського університету в США, оглянув американську систему вищої освіти. Вона докорінно відрізняється від нашої своєю практичністю. При оформленні вступу студент підписує зобов’язання, навчатись самостійно, не списувати, не чекати підказок і не підказувати. В разі порушення цього зобов’язання студент відраховується з університету без повернення внесених за навчання грошей.

В групі, яка спеціалізується з менеджменту в паливно-енергетичній галузі, 30 студентів, в тому числі один українець, один датчанин, шість китайців, решта американці. Китайці навчаються державним коштом і після закінчення повертаються на батьківщину. Американці навчаються в кредит, мають в гаманцях кредитні картки, прискіпливо слідкують за витратами, бо після закінчення навчання мають заробляти і на повернення кредиту, і на життя. Група знаходиться під наглядом двох кураторів. Один із них знає російську мову і має досвід роботи в Азербайджані. Другий – володіє китайською мовою, і, крім Китаю, працював у Празі. За рік навчання студенти мають вивчити шість предметів. Викладають їх професори, які не тільки до найменших деталей знають предмети, а й володіють блискучим лекторським даром, вміють передати знання студентам.

Тож нашим ВНЗ є що корисного запозичити у американських.

На закінчення ще раз дякую журналу за добрі справи і бажаю подальших творчих успіхів.

 “Педагогіка толерантності №3-4 2012 рік”

Залишити відповідь

Ваша електронна адреса не буде опублікована.Обов'язкові поля позначені *